Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (55), 2021

259 ТЕРОР І ПРОПАГАНДА під час роботи із текстовими та візуальними матеріалами радянських гумористичних видань «Крокодил» та «Червоний перець», що стали основою джерельної бази цієї статті. Висновки. Офіційний політичний гумор був засобом радянської агі- тації та пропаганди. Правляча партія мала монополію на засоби трансляції офіційних жартів, встановивши контроль та цензуру над гумористичними друкованими виданнями. У межах комедійного контексту репрезентувалося протиставлення типізованих образів «ворога» та «героя». Радянському офіційному гумористичному дискурсу було властиве глузування над «ворогом» і водночас – звеличення та героїзація ВЧК/ОГПУ/НКВД. У сюжетах сатиричних поезії/прози, карикатурах відбувалася стереотипізація образу спів- робітників радянських спецслужб як захисника надбань революції та борця із порушниками закону і ворогами радянського ладу. Авто- ритарна влада прагнула уникнути іронії над органами держбезпеки і окреслювала рамки дозволеного сміху. У офіційних гумористичних текстах та карикатурах переважали зразки несатиричного гумору. Трансльований владою офіційній політичний гумор мав на меті закріпити соціальний порядок. https://doi.org/10.15407/vuchk2021.01.258 Ключові слова: пропаганда, політичний гумор, карикатура, радянська сатира, ВЧК/ОГПУ/НКВД. УДК 94(470) «1920/1939»[32.019.51:82-7] Ксенія КУЗІНА* У більшовицький риториці 1920–30-х рр. сміх позначався як «ознака сили» або навіть «сама сила», радянська сатира виз- Удаваний сміх: образ ВЧК/ОГПУ/НКВД началася як «така, що бичує», а її призначення – це боротьба. у офіційному гумористичному дискурсі Згодом Борис Єфімов відзначив, що карикатура була «гострою (1920–1930-ті рр.) та сильною агітаційною зброєю». Ця войовничість вказувала Метою дослідження є характеристика образу радянських органів держ- на те, що гумор та його різновиди (сатира, іронія, сарказм тощо) безпеки та механізму його формування у офіційному гумористич- використовувалися більшовиками у боротьбі на ідеологічних ному дискурсі СРСР 1920–1930-х рр. фронтах. Методологія. Теоретичною основою є символічний інтеракційний підхід Дослідник Жак Семелен виділив три ключових поняття в (зосереджується на ролі гумору в побудові значень та соціальних ідеології масових репресій – «ідентичність» (поділ на «героїв» відносин у соціальній взаємодії), функціоналістський підхід (трактує гумор з точки зору соціальних функцій, які він виконує для суспіль- та «ворогів»); «очищення» (знищення «ворогів») та «безпека» ства або соціальної групи) та історико-порівняльний підхід (нама- (ідеальний образ героя)1. У радянському дискурсі образ служби гається зрозуміти соціальну роль гумору шляхом порівняння часу державної безпеки СРСР поставав запорукою безпечного життя та місця). У дослідженні був використаний метод контент-аналізу суспільства. У межах комедійного контексту репрезентувало- ся протиставлення типізованих образів «ворога» та «героя» * Кузіна Ксенія Володимирівна – кандидат історичних наук, старша нау- 1 Цит. за: Гриневич Л.В. Механізми масового народовбивства: конструю- кова співробітниця відділу історії державного терору радянської доби вання «образу ворога» в радянській політичній карикатурі (друга поло- Інституту історії України НАН України; kuzinakseniya@gmail.com; ORCID: вина 1929 – початок 1930 рр.) // Сторінки історії: зб. наук. пр. – К.: НТУУ https://orcid.org/0000-0001-7804-5469. «КПІ», 2014. – C. 50–51.