Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (55), 2021

334 Сергій Макарчук, Ганна Побережець Репресована Феміда: архівно-кримінальна справа... А. Онищенка 335 Підслідного А. Онищенка «врятувало» рішення Й. Сталіна вився від попередніх «зізнань», заявивши, що «обмовив людей, про припинення масових репресивних операцій. Він вважав, що нікого не вербував і сам не був членом контрреволюційної рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 р. «Про анти- організації», а «зізнання» надав через жорстокі катування26. Він радянські елементи» наприкінці 1938 р. було виконано. Значні рішуче відкинув всі звинувачення слідства. національні, антирадянські контрреволюційні групи, які були Розв’язка настала лише наприкінці осені 1939 р. 29 листо- потенційно здатні на спротив, були знищенні або опинилися у пада 1939 р. була ухвалена постанова виконуючого обов’язки виправних таборах. Нажахане масовими арештами населення заступника прокурора Миколаївської області зі спецсправ Ду- було нездатне чинити спротив комуністичному режиму, який біна. У ній зазначалося, що обвинувачення щодо А. Онищенка чітко вів країну до участі у світовій війні. не знайшли підтвердження, тому Для виправдання «помилок» під час арештів Й. Сталін у по- «керуючись ст. 221, п. 1 КПК, кримінальну справу по обвинува- станові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. пере- ченню Онищенка Ананія Григоровича припинити, справу для клав провину на співробітників НКВС, які, начебто, вийшли зберігання передати до 1-го спецвідділу Миколаївського з-під контролю партії. Згадана постанова скасувала «трійки», УНКВС»27. посилювала роль прокурорського нагляду та судочинства. Під час вивчення архівно-кримінальної справи А. Онищенка Позиція вищого партійно-радянського керівництва країни виявилося, що частина вилучених як речові докази документів спричинила повну дезорієнтацію і розгубленість серед співро- були спалені. Про це свідчить відповідний акт, підписаний на- бітників державної безпеки25. Практично всіх начальників об- чальником відділення А. Федоровським. Зокрема, була спалена ласних УНКВС арештували, розпочалися розслідування щодо службова анкета А. Онищенка. Подальші зусилля щодо встанов- «порушення соціалістичної законності» стосовно партійно-ра- лення подальшої долі А. Онищенка та його родини, на жаль, не дянського апарату, військовослужбовців тощо. Результатами увінчалися успіхом. таких розслідувань стали судові засідання військових три- Таким чином, життєвий шлях голови Миколаївського облас- буналів, де розглядалися кримінальні справи окремих співро- ного суду А. Г. Онищенка засвідчив, що фахова освіта, глибокі бітників держбезпеки із «єжовської когорти». Такий процес знання різних галузей права були незатребувані серед судових відбувся також у Миколаєві. Начальник УНКВС по Миколаїв- працівників. Основні критерії для успішної кар’єри судді – це ській області П. Карамишев та начальник 4-го відділу УДБ УНКВС лояльність до політичного режиму, належність до Комуністич- Я. Трушкін були розстріляні, два керівники підрозділів от- ної партії та «незаплямована» біографія. Вище політичне керів- римали значні терміни позбавлення волі за «порушення соціа- ництво СРСР при формуванні судової системи ігнорувало ос- лістичної законності». новні принципи цивілізованого судочинства: відокремленість У 1939 р. до Миколаєва для перевірки діяльності обласного судової влади, незалежність суддів тощо. Суди повинні були УНКВС прибув особливоуповноважений НКВС УРСР О. Твердох- виконувати функцію охорони комуністичного режиму. лібенко, до якого відразу був спрямований потік заяв і скарг В умовах проведення масових репресивних операцій 1937– від підслідних. На перегляд потрапила і кримінальна справа 1938 рр. окремі судді дотримувалися процесуальних норм при А. Онищенка. Під час допиту 8 квітня 1939 р. А. Онищенко відмо- розгляді кримінальні справ, сфабрикованих співробітниками НКВС, і повертали їх на повторне розслідування. У багатьох 25 Подкур Р. Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938–1939 рр.) // З архівів 26 ГДА СБ України, м. Миколаїв. Спр. 4914-с., арк. 295–296. ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2009. – № 2. – С. 136–167 та ін. 27 Там само, арк. 300.