Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (55), 2021

260 Ксенія Кузіна Удаваний сміх: образ ВЧК/ОГПУ/НКВД … 1920–1930-ті рр. 261 (тобто ВЧК/ОГПУ/НКВД). Фактично офіційний гумор був про- священик, який писав лист до начальника ГПУ із наполегливою довженням тієї героїчної риторики, якою рясніли радянські вимогою віддати йому конфісковане облачення до Великодня5. партійні видання. Передусім майданчиками для трансляції офі- Ці глузливі повідомлення були побудовані за канонами коміч- ційних жартів були численні гумористичні журнали, серед них – ного і викликали сміх, але за цим сміхом проступала погроза. загальносоюзний «Крокодил» та «Червоний Перець», що вида- Помітне місце у радянському комічному дискурсі початку вався в УСРР. та середини 1920-х рр. посіла сюжетна лінія «непман–ОГПУ». У Вороги VS герої у комічному дискурсі 1920-х рр. цей самий час було чимало радянських анекдотів про непманів та кооператорів, популярних серед обивателів. Але у офіційних Мішенню політичного гумору, створеного на замовлення жартах чітко окреслювалася моралізуюча складова – осуд та партії та уряду, були всі ті, кого радянська пропаганда марку- покарання спекулянтів співробітниками ОГПУ. На сторінки гу- вала ворогами – закордонні та всередині країни, справжні чи мористичних видань анекдот мав шанс потрапити лише у від- надумані. У 1920 р. народний комісар освіти радянської Росії редагованому та процензурованому вигляді. Це могли бути Анатолій Луначарський тріумфально заявляв, що «сміх – це фейлетони, сатиричні вірші або авторські анекдоти, як при- ознака перемоги». Він метафорично порівняв сміх із «великим міром анекдот Віктора Ардова: санітаром», що дезінфікує «погань» – «мерзенного ворога»: – Чи не знаєте ви, де знаходиться представництво кооперативу «Зробити що-небудь смішним – це значить нанести рану у самий «Червоний Коробейник?» життєвий нерв. Сміх зухвалий, сміх блюзнірський, сміх вбиває – Знаю: на Луб’янці. отрутою отруєних стріл»2. – Чому це вони переїхали? Здається, у них було гарне приміщення… З огляду на це, справедливим і доречним у цьому випадку є – Бачите, вони переїхали за наказом. твердження дослідника Чарльза Грюнера про те, що – За яким наказом ?! – Відомо, за яким: за наказом Дзержинського…6. «гумор – це гра переможців із переможеними»3. На правах тріумфатора більшовицький офіційний гумор за Між рядками цього жарту звучало залякування московських допомогою прийомів і засобів комічного конструював образи (і не тільки) кооператорів щодо можливості їхнього ув’язнення ворогів смішними, безглуздими та слабкими, а відтак – легко на Луб’янці, де розташовувалася будівля ОГПУ та відомча в’язниця. переможеними. Із ними контрастували дотепні та розумні спів- Проти радянських підприємців та торговців було спрямова- робітники ОГПУ/НКВД. Зокрема, це можна проілюструвати но «жало сатири» Володимира Маяковського та Дем’яна Бєдно- кількома жартівливими нотатками, надрукованими на шпальтах го. У їхніх поетичних творах, що стосувалися цієї тематиці, ОГПУ гумористичного журналу «Крокодил». Так, кмітливий началь- перебувало наче в тіні, але завжди у героїчному амплуа. При- ника ГПУ у Рибінську викрив наміри власника винно-гастроно- міром, у 1922 р. «Крокодил» надрукував вірш В. Маяковського мічного магазину дати хабар у вигляді «100 пляшок та 20 обідів про підпільне казино, відвідувачами якого були непмани та у ресторані “Сан-Ремо” з нагоди десятої річниці Жовтня»4. Або «непові дружини та дітки». Жарт стосовно того, що «просторі приміщення Малої Луб’янки» ліпше підійшли б для гравців, мав 2 Луначарський А. Будем смеяться // А. Луначарський. Собрание сочине- викликати сміх читачів, оскільки комічний ефект створювався ний. Т. 3. – М.: Худож. лит-ра, 1964. – Режим доступу: http://lunacharsky. newgod.su/lib/ss-tom-3/budem-smeatsa/. 4 Вежливый ответ // Крокодил. – 1923. – № 6. 3 Цит. за: Kuipers G. The sociology of humor / Raskin V. (Ed.). The primer of humor research (Humor research; 8). Mouton de Gruyter. – Berlin; New York, 5 Поп и … ГПУ // Крокодил. – 1923. – № 32. 2008. – P. 383. 6 Ардов В. // Крокодил. – 1925. – № 47.