Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1/2 (22/23), 2004

Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у таборах СССР 313 українською мовою. В окремих томах, що вийшли, редакторами навмисно робилися при перекладі контрреволюційні спотворення окремих думок, вислов- лювань, слів та фраз Леніна, які читачем мали сприйматися за ленінські. Безліч галицизмів та полонізмів повинні були зробити повне зібрання творів Леніна […] незрозумілим українському читачеві». Діставалося від заявника й «шкідникам і контрреволюціонерам» у редапараті скрипниківської «УРЕ»: «Велика шкідницька робота проводилася також по лінії видання «Української Радянської Енциклопедії», куди Любченком, Хвилею, як одними з редакторів «УРЕ», спрямовувалися на роботу Березинський, Річицький, Рубач, Федчишин й ціла низка інших, які під виглядом великої підготовчої роботи, що здійснювалася там, затримували випуск «УРЕ». За майже чотирирічне існування «УРЕ» не вийшов жоден том. А матеріали, зібрані для випуску «УРЕ», як передавав мені Бадан, який був посланий туди на роботу Скрипни- ком, спрямовувалися до Львівського наукового товариства Шевченка для ви- користання в енциклопедичному словнику, що видавався у Львові. Ці матеріали з відома увістів та боротьбистів, які працювали там, направляли- ся дипломатичною поштою Федчишиним […]» (ГДА СБ України, м. Харків. - Ф. 6. - Оп. 1. - Спр. 016491, т. 2. - Арк. 153; про репресивний контекст справи «УРЕ» докладніше див.: Рубльов О., Фельбаба М. Долі співробітників «УРЕ» на тлі репресивної політики 30-х років // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2/4 (13/15). – С. 207–251). 135 Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Назв. праця. – С. 140–141. 136 Листи М. Грушевського до Е. Фариняка: Від 18 берез. 1924 до 12 лют. 1927 / Публ. М. Антоновича // Укр. історик. – 1977. – № 3/4 (55/56). – С. 108–109. 137 Див.: Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Назв. праця. – С. 185–186. 138 Див.: Восленский М. С. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. – М., 1991. – С. 95. 139 Обидва брати Кузняки обвинувачувалися за справою «УВО» 1933 р. Стар- ший, Микола Григорович, кол. сан. старшина УГА, згодом емігрант, член КП Австрії, викл. Київського польпедтехнікуму (1928), на час арешту – директор та професор Маріупольського ін-ту профосвіти, спершу визнав свою «належність» до «УВО», але невдовзі відмовився від цих свідчень, назвавши їх вигадками, які не відповідають дійсності. Молодший Кузняк – Володимир Григорович (1907–1933/34?) – на час арешту учителював у с. Солобківцях на Вінничині (нині – Ярмолинецький р-н Хмельницької обл.). Обвинувачувався в тому, що: «1. 1928 р. був завербований у члени УВО у Польщі. 2. Працював у Польщі по лінії Розвідупру, був перевербований польською розвідкою й з відповідними завданнями перекинутий на сов[єтський] бік. 3. На території УССР через свого брата Кузняка Миколу – члена УВО, зв’язався з активними членами УВО. 4. Працюючи вчителем у с. Солобківцях, проводив активне вер- бування до лав організації сільської інтелігенції. 5. Для маскування своєї к-р діяльності вступив до ЛКСМ й згодом був прийнятий у канд. КП(б)У». В.Г. Кузняк визнав свою «належність» до «УВО» й 23 вересня 1933 р. Суд. трійкою при Колегії ГПУ УССР засуджений до п’яти років позбавлення волі. 5 жовтня 1933 р. подав заяву Прокуророві ГПУ, в якій висловлював здивування тяжким присудом і пояснював, що «свідчення» підписував у галюцинаційному