Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1/2 (22/23), 2004

Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у таборах СССР 271 репресивних заходів тоталітарної держави, формальним «поштовхом» до чого стало убивство С. М. Кірова 1 грудня 1934 р. Збереглося чимало документів про реакцію в’язнів-українців на посилення режиму щодо них, зокрема на відправку з інших таборів до Соловків. Один з таких документів – меморандум Секретно- політичного відділення 3-ї частини 8-го Соловецького відділення ББК НКВД від 1 квітня 1936 р.: «Арешт і відправка з Караганди подіяли приголомшливо. Всі були обурені раптовим вилученням з роботи і терміновою відправкою під конвоєм у доволі важких умовах перевозки. Чутно було багато нарікань на адміністрацію Карлагу, на ГУЛАГ в цілому… У той же час давали поради… мовчати, потрібно бути обережним, бо всі розмови будуть кінець кінцем відомі органам НКВД. Тоді почали співати… Організатором співу був Гоца. Першим помічником його – Ніколенко. Співали все народні пісні, всі галицькі пісні, релігійні, австрійські, польські, німецькі, чеські, угорські… Всі, крім російських. І крім революційних. Вийшло це випадково чи не випадково, але це факт» 70. Повним драматизму було табірне життя видатного українського географа Степана Львовича Рудницького. Виразну його характеристику під час соловецького ув’язнення подає С. Підгайний: «Літня людина, вимучений ще на так званих «слідствах», Рудницький вже ніяк не надававсь до будь-якої праці. З самого початку перебування його на Соловках, лікарі визнали академіка Рудницького за абсолютно непрацездатного. Його записано до інвалідної команди, де він дуже страждав, як і всі інваліди, від поганих харчів та тяжких побутових умов […]. Та, незважаючи на все, старий учений, оточений українською совецькою молоддю, з запалом розповідав тій молоді про проблеми антропології та демографії українських земель. Тримав себе цілком незалежно і ніколи не звертався ні з якими проханнями до будь-якої установи. Точніше сказати, він просто ігнорував ці установи. Неабияку роль відіграв у консолідації всіх українців на островах. Був центром, навколо якого наддніпрянці й галичани демонстрували свою солідарність і єдність». Попри численні недуги й поважний вже вік, академік був одним з духовних лідерів української громади на Соловках: «Він завжди нагадував соловецьким українцям, що вони мають любити, розуміти і знати свою батьківщину; бо «без цього, – казав він, – не будете ні дипломатами, ні міністрами, ні урядовцями, ні порядними українцями». Іноді старий учений згадував своє минуле, свої широкі знайомства в европейських колах учених і передусім німецьких, де мав не тільки колег, а й друзів. Охоче розповідав про свої книги, що