Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (59), 2023

58 Ірина Ставнюк повноважень, формування довіри суспільства і як прикриття для вилучення політичних опонентів. У 1922 р. працівник нар- комату юстиції Я. Бранденбургський у контексті дискусії про правові основи російської радянської державності писав: «Революційна законність не виключає революційної доціль- ності, вона повинна комбінуватися з нею, щоб досягнути тієї мети, яка перед нею [законністю. – Авт.] поставлена історією розвитку нашої революції»5. Все більше стверджувалася думка про підпорядкованість права тільки державі, а законодавство має бути інструментом влади6, у даному випадку Й. Сталіна та його оточення. Дискусії у пошуках компромісу між законністю і революційною до- цільністю та класовим підходом тривала майже до кінця 1920-х рр. Після ухвалення Й. Сталіним рішення про початок колек- тивізації правовий нігілізм та революційна доцільність поча- ли остаточно домінувати у так званому радянському право- судді. Засоби масової інформації, пропагандисти почали транслювати думку керівництва Компартії, що в умовах інду- стріалізації і колективізації законність не можна ставити ви- ще реалізації політичної лінії партії. Тобто найменший спро- тив, зокрема суцільній колективізації, завершувався судовим вироком чи позасудовим рішенням для громадянина, незва- жаючи на рівень тяжкості проступку. Часто словесна критика відверто злочинних дій партійно-радянських працівників, задіяних у колективізації, інтерпретувалася як «контрреволю- ційна агітація» і приводила до суворого вироку. Н. Романець виявила наступну динаміку діяльності органів юстиції. Упро- довж 1927 р. органи юстиції УСРР розглянули 26 криміналь- них справ по обвинуваченню у контрреволюційній агітації, __________________________________ 5 Докладно див.: Камалова Г. Концепция законности в годы НЭПа: теория и практика // Вестник Южноуральского государственного университета. Серия «Право». – 2008. – № 18. – С. 4. 6 Камалова Г. Концепция законности в годы НЭПа: теория и практика. – С. 9.