Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 2 (17), 2001

Т.БИКОВА. Масовий терор у період утвердження радянської влади 21 ментів та осіб, які залишилися після Врангеля з щирим та твердим рішен- ням чесно служити Радянській владі. Особливо велику невибагливість в цьому відношенні виявили надзвичайні органи на місцях. Майже немає родини, де б хто-небудь не постраждав від цих розстрілів: у того розстрі- ляний батько, у цього брат, у третього син і т.д.» 91. Чесна та смілива доповідь М.Султан-Галієва викликала в Москві ефект бомби, що розірвалася. Султан-Галієв порушив неписаний партійний ети- кет, різко викрив свавілля, яке творилося у Криму, назвав прізвища, кон- кретні факти. Ні про що подібне не згадували М.Фрунзе, М.Бухарін, М.Ульянова, Д.Ульянов, які вже побували в Криму. Про становище в Кри- му у весь голос заговорили в Наркомнаці та Раді національностей. Таєм- не ставало явним. Вже у 1923 р., під час обговорення вищими політичними керівника- ми рукопису роману «В тупике» Маркс Тартаковський намагався отри- мати пояснення щодо подій в Криму у Дзержинського: «...Офіцери з’я- вилися на перереєстрацію. І почалася кривава бійня без будь-якого сенсу. Всіх, хто з’явився, заарештовували, ночами виводили за місто і там роз- стрілювали. Я спитав Дзержинського, для чого все це було зроблено? Він відповів: — Бачите, отут було зроблено велику помилку. Крим був основним гніздом білогвардійщини. І щоб розорити це гніздо, ми послали туди то- варишів із цілком винятковими повноваженнями. Але ми ніяк не могли думати, що вони ТАК використають ці повноваження» 92. У травні 1921 р. у Москві нарешті усвідомили серйозність ситуації. До Криму була надіслана повноважна комісія ВЦВК, РНК та ЦК РКП(б) на чолі з Ш.Ібрагімовим. Вивчивши стан справ, він на засіданні обласного ко- мітету РКП(б) 16 червня 1921 р. сказав: «...У Криму не все йде нормальним шляхом. По-перше, залишки червоного терору, який провадився надзвичай- но жорстоко. Надзвичайний перебір в Криму надзвичайних органів, які діють порізно, і від цього потерпало населення 93. А Велі Ібраїмов *, виступаючи на пленумі обласного комітету 22 серпня 1921 р., сказав ще більш відкрито: «...Уся тактика місцевої влади в Криму спиралася на ЧК та Червону Армію, чим остаточно тероризувалося робітниче та татарське населення» 94. Дані про масштаби червоного терору та кількість його жертв дуже різняться. Першим газетні повідомлення про жахи кримського терору 1920–1921 рр. зібрав та систематизував у 1923–1924 рр. С.Мельгунов. У своїй книзі він наводить цифру в 56 тис. осіб. Кримський історик В.Пет- ров прийшов до висновку, що мінімальна кількість загиблих складає * Велі Ібраїмов (голова Кримського ЦВКу з 1923 р.) розстріляний за сфаль- сифікованим обвинуваченням у 1928 р. Доля Ю.Гавена, С.Бабаханяна, І.Фірдев- са, П.Новицького та багатьох інших «старих» більшовиків буде такою ж — всі вони стануть жертвами сталінського терору в 30-ті роки. — Авт.