Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 2 (17), 2001

18 УКРАЇНА У ДОБУ ТОТАЛІТАРИЗМУ рацію, були відправлені під конвоєм у Віленські казарми і на колишню фаб- рику Криму, відкіля до 200 осіб щоночі виводилися на мис св. Іллі і роз- стрілювалися. Трупи кинули у глибокий яр і зверху прикрили землею, яка обвалилася. Доступ до балки довго охоронявся ланцюгом червоноармійців, але дружини декількох офіцерів... проникли до цього місця. Весь шлях до яру засипаний шматками одягу мучеників... Півтора місяці кожну ніч виво- дилося на Чумну гору в Карантині і мис св. Іллі по 300–400 душ, яких роз- стрілювали з кулеметів пачками. Нещасних роздягали при 20-градусному морозі. Одиницям пощастило втекти й укритися на горищах, у норах, са- раях... Трупи страчених заривалися недбало, і ранком собаки розтаскува- ли шматки м’яса. У грудні страти відбувалися на Лисій горі. Загальне число постраждалих — не менше 7000–8000 осіб» 81. Прізвища Б.Куна та Р.Землячки в ті часи у Криму стали синонімами терору. Поет М.Волошин розповідав про те, що Бела Кун демонстрував списки заарештованих, яких присудили до розстрілу, і дозволяв йому ви- креслювати кожне десяте прізвище, а одного разу, зі сміхом, викреслив з такого списку прізвище самого Волошина 82. На думку того ж М.Волоши- на, завдяки терору з кожних трьох кримських інтелігентів загинули двоє 83. Отже, Кун і Землячка зробили багато для розгортання червоного терору. Але не слід вважати, що лише вони винні в тому, що трапилося в Криму наприкінці 1920 — першій половині 1921 рр. Неабияку роль відіграла й Кримська надзвичайна комісія та особливі відділи Червоної армії. У Державному архіві Служби безпеки України зберігаються опитувальні листи тих, хто був заарештований у перші місяці володарювання більшо- виків у Криму. У графі «У чому обвинувачується?» слідчі Особливої трійки Міхельсон, Бистрих, Гусін, Брянцев, Чернабровський, Удріс та інші без вагань писали: «козак», «підпоручик», «чиновник військового часу», «юн- кер», «марковець», «дроздовець», «штабс-капітан», «доброволець», «учас- ник армії Врангеля» і т.д. (див. документальні матеріали). Тобто інформа- ція про саму людину, що містилася в анкетах, не мала для слідчих абсолютно ніякого значення. Доля «злочинця» була цілком передбачуваною. Відомо, що в цей час на території Криму діяли різні органи ВЧК: особ- ливі відділи, Транспортна ЧК, Морська ЧК і т.п., між якими існували серйоз- ні протиріччя щодо «сфер впливу». Це пов’язане з тим, що Кримревком не був єдиним координуючим центром цих органів у Криму. Такий центр з’явився лише в квітні 1921 р. — Кримська обласна ЧК (КОЧК). Більш того, відомо, що особливі відділи, які проводили політику терору стосов- но всіх «контрреволюціонерів», були практично безконтрольними. У діях органів ЧК принципи «революційної законності» часто межували із свавіл- лям. Була поширена система заручників, і донос, навіть і не підписаний автором, був цілком достатнім приводом для арешту як людини, на яку був написаний, так і всієї його родини 84.