Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (59), 2023

158 Тетяна Шептицька пропаганди. Наприклад, Феодосій Прохорович так описав закладені у статтю про 15-річчя «Вістей ВУЦВК» сенси: «Ми формулювали, що “Вісті” є основоположницею україн- ського більшовицького друку. Історично – це брехня тому, що десятки більшовицьких газет виходили українською мовою 1917–18–19 рр. Політично – це боротьбистська брехня про переозброєння більшовиків. […] Цей боротьбистський наклеп ми з Любченком протягнули і через “Правду”»25. Думається, що все було трохи навпаки. Можливо, П. Люб- ченко і Ф. Таран-Гончаренко зазначеною публікацією хотіли підкреслити перед правлячими колами в Москві впливовість самої газети, а відтак, і себе як місцевих управлінських кадрів. Можливо, автори прагнули у такий спосіб наголосити на благонадійності республіки, що вже пережила справу СВУ, Голодомор 1932–1933 рр. і перші арешти 1934 р. Щодо згаду- ваних 1917–1919 рр., фактично періоду Української революції, то Феодосій Прохорович дещо маніпулював, позаяк багатоти- ражними й україномовними були часописи, засновані явно не більшовиками, а Українською Центральною Радою, або іні- ційовані державними структурами (приміром, секретаріатами УНР), громадсько-політичними діячами, різними організа- ціями26. Єдиний офіційний допит Ф. Тарана-Гончаренка містить зізнання журналіста у належності до «керівного центру антирадянської української націоналістичної організації, яка ставила собі за мету повалення Радянської влади в Україні, відділення України від СРСР, відновлення капіталізму і створення незалежної української буржуазної республіки (за кілька місяців демократична республіка пере- творилася у свідченнях на буржуазну! – Т. Ш.). Ця організація __________________________________ 25 Там само, арк. 57. 26 Рудий Г. Київська періодична преса 1917–1918 рр. як джерело з історії Української Центральної Ради // Україна ХХ ст. культура. Ідеологія. Політика: зб. ст. – К., 2014. – Вип. 19. – С. 272–284.