Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (59), 2023

"Як колишнього боротьбіста…": страта українського журналіста… 157 змаганням різних груп за впливовість і головування, а конс- піративними причинами: «Потрібно освітити підґрунтя нашої боротьби зі Скрипником. Він нам заважав. Стосунки особливо загострилися під час про- цесу над СВУ. Скрипник звинувачував Любченка в непра- вильному веденні суду. […] було вирішено добити його. Ма- теріал зараніше приготували Любченко і Хвиля. Це було тим важливіше, що цими виступами ми відволікали всі удари по націоналістах в скрипниківське русло»23. Зважаючи на те, що М. Скрипник покінчив життя само- губством у 1933 р., а позиції П. Любченка і А. Хвилі в партії на цей період були міцними і не викликали жодних підозр у Москві, навряд чи версія Ф. Тарана-Гончаренка є правдивою. Однією з цілей підпільної роботи Феодосія Прохоровича, згідно його свідчень, було «захоплення боротьбистами влади в КП(б)У зсередини» і пошук закордонної допомоги для повалення радянського ладу. Він стверджував: «Справа, таким чином, полягала в тому, щоби організувати довкола себе маси, створити збройні сили, заручитися надій- ною підтримкою ззовні, перед тим, як лізти в бій із Радянською владою. А в бій ми повинні були йти, щоб повалити Радянську владу, відновити капіталізм, відірвати Радянську Україну від СРСР, створити демократичну республіку»24. Малоймовірно, що Ф. Таран-Гончаренко як людина свідо- мих і глибоких «лівих» поглядів міг серйозно домагатися побудови капіталістичної системи. Проте співробітникам НКВС дуже важили самозізнання арештованого для створення уявлень про українських боротьбистів як «ворожої, шкідливої організації». Окрему увагу варто приділити свідченням Ф. Тарана-Гон- чаренка стосовно «шкідницької роботи на культурно-ідеоло- гічному фронті». Поза мовними кліше й явно накинутими оцінками, у них містяться окремі деталі, що характеризу- ють специфіку роботи тогочасної офіційної преси й органів __________________________________ 23 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 38834-фп, арк. 20. 24 Там само, арк. 19.