Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (59), 2023

138 Вікторія Хромова Свої політичні погляди Д. Карпенко описав у власноруч- них свідченнях. Він не заперечував той факт, що, проживаючи у Києві у 1917 р., був причетний до Української Центральної Ради. Однак до влади гетьмана П. Скоропадського був вороже налаштований. Загалом, священник позиціонував себе в яко- сті «народника», який прагнув утворити демократичну рес- публіку в Україні30. У додаткових свідченнях Д. Карпенко зазначив, що під час служби настоятелем храму у с. Підлипному Борзнянського району у 1925–1926 рр. велика кількість людей обмовляла його, а саме: Микита Захарович Долгополов, Василь Іванович Бойко, Іван Григорович Довгий, Кіндрат Микитович Полячен- ко, Іван Андрійович Поляченко, Іван Іванович Беспалат, що, начебто, він був агентом ДПУ, але це, за його свідченнями, не відповідало дійсності31. Вищезазначені особи проходили по кримінальній справі свідками і давали абсолютно однакові свідчення стосовно «контрреволюційної діяльності» священ- ника. Імовірно, що їхні твердження стосовно агентурної ді- яльності були сфабриковані для дискредитації священника серед духовенства УАПЦ. Згідно медичного огляду лікарями Ніжинського Бупру, за статурою священник був худий, постійно скаржився на біль у суглобі правої руки та лопатці. Встановлений лікарями діаг- ноз – кардіоневроз, не став на заваді для перебування Д. Кар- пенка у в’язниці та засланні32. Згідно ухвали Колегії ДПУ УСРР 1930 р., священнику при- значили 3 роки позбавлення волі у виправно-трудовому таборі згідно ст. 54-10 Кримінального кодексу УСРР33. Не маємо поки точно інформації – коли саме після за- судження у 1930 р. звільнився Д. Карпенко, але вже 15 липня __________________________________ 30 Держархів Чернігівської обл., ф. Р-8840, оп. 3, арк. 28. 31 Там само, арк. 50. 32 Там само, арк. 50. 33 Там само, арк. 72.