Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (59), 2023

Покарання за віру: переслідування священника... 141 церковних діячів у Києві, виставляв його як аморальну особу, а близьким знайомим Д. Карпенка повідомляв про його «радянські переконання», отримані завдання від органів дер- жавної безпеки розвалити осередки УАПЦ на Конотопщині. Д. Пухальський писав заяви до Всеукраїнської православної церковної ради (далі – ВПЦР) про «нецерковність і нерелігій- ність» священника. Це зумовило відхилення наприкінці 1926 р. кандидатури Д. Карпенка на посаду голови Конотопської ок- ружної церковної ради на черговому окружному церковному з’їзді42. Також М. Довгополий розповідав своїм знайомим, що начебто київський священник Хомичевський порадив навіть вбити Д. Карпенка за його висловлювання. Діяльність А. Пу- хальського призвела до того, що у вересні 1927 р. голова ВПЦР єпископ Петро Дмитрович Ромоданов і секретар Харитон Го- вядовський підписали заборону Д. Карпенку здійснювати свя- щеннослужіння, однак священник не підкорився і продовжив свою церковну діяльність43. У жовтні 1927 р. на Всеукраїнському церковному з’їзді згадана заборона священнослужіння була скасована44. На тому ж церковному з’їзді священник був заарештований співробіт- никами Київського ДПУ, але вже після двох місяців розслі- дувань його звільнили. Ще під час перебування у Київському Бупрі він зумів домовитися з митрополитом Миколою Борецьким про приїзд останнього до с. Підлипне Борзнянського району та м. Коно- топу45. Для організації приїзду митрополита потрібно було знай- ти кошти, тому священник запросив до себе на свято Різдва Христового 25 січня 1927 р. Петра Денисовича Сівера, Корнія __________________________________ 42 Там само, арк. 25. 43 Там само, арк. 25. 44 Там само, арк. 25. 45 Там само, арк. 26.