Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1/2 (22/23), 2004

Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у таборах СССР 301 26 Цікаві й фрагментарні оцінки Яворським окремих подій у житті СССР. Так, «інформація» від 5 березня 1936 р. передає оцінку істориком владної метушні довкола смерті акад. І. П. Павлова (1849–1936): «Помер ПАВЛОВ – єдиний учений, що ним міг хвастнути СССР. Влаштують йому урочистий похорон, квартиру віддадуть спадкоємцям […], писатимуть й говоритимуть «наш ПАВЛОВ», а який він «наш», коли до самої смерті він не визнавав совєтської влади й був налаштований до неї вороже». 4 травня 1936 р. зафіксоване став- лення Яворського до першотравневих урочистостей: «Я ніколи не святкував і не визнаю 1-ше Травня як свято. Мені незрозуміла причина веселощів табірників у цьому паскудному місці – навіть у травневі дні. Незбагненно, як люди примудряються забувати про те, що вони перебувають на становищі гіршому, аніж свого часу були кріпосні селяни. Ходять до театру, любуються «грою» акторів, забуваючи про те, що актор голодний, адже отримує голод- ний пайок у 500 грамів хліба. Кріпосний актор відрізнявся від табірного тим, що перший завжди був ситий, а табірний тягне напівголодне життя» (Див.: Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії. – Т. 2. – С. 225, 231; та ін.). 27 М. Ящуну інкримінувалося, що він: «1. Належав до Української Військової Організації; 2. У 1925 р. закордонним керівництвом УВО був спрямований на Совєтську Україну для проведення підпільної к-р роботи; 3. Був членом бойової терористичної групи у 1933 р. й у квітні місяці мав взяти участь у здійсненні терористичних актів на членів ЦК КП(б)У й уряду; 4. Проводив вербування нових членів організації; 5. Будучи зв’язаним з Розвідупром, викори- стовував цей зв’язок для к-р роботи організації, підставляючи 4-му відділові штабу Укр[аїнського] Військ[ового] Окр[угу] членів УВО; 6. Здійснював на користь поляків шпигунсько-розвідувальну роботу в РСЧА, Тсоавіахімі, на військових курсах, а також повідомляв про кількість тракторних одиниць, розташування ремонтно-тракторних майстерень; 7. Підтримував безпосередній зв’язок з членами закордонних осередків УВО». 28 Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії. – Т. 2. – С. 170. 29 Там само. – С. 194. 30 Там само. – С. 202. 31 На грудень 1934 р. у Біломорсько-Балтійському комбінаті НКВД СССР на- раховувалося 65.800 в’язнів (Див.: Кокурин А., Петров Н. ГУЛАГ: Структура и кадры. Ст. 2-я // Свободная мысль – ХХІ. – 1999. – № 9. – С. 115). 32 Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії. – Т. 2. – С. 199–200. 33 Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках: Спогади 1933–1941. – С. 91–92. Мемуарист був невисокої думки щодо драматургії Ірчана останніх харківських років: «1932 р. на сцені Харківського театру «Березіль» ішла п’єса Мирослава Ірчана – «Пляцдарм». Це була низької вартости агітка, але її широ- ко реклямували. Ця, перейнята «вірнопідданчими» тенденціями, п’єса автора «Родини щіткарів» згодом, до речі, стала за підставу Куликові обвинувачувати Ірчана в тому, що Ірчан був ні ким іншим, як шпіоном та апологетом польсько- го імперіялізму. Обвинувачення дике, але цілком природне» (Там само. – С. 91). 34 Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії. – Т. 2. – С. 197. 35 10 листопада 1933 р. наказом ОГПУ № 00361 оголошувалися «Типові шта- ти для виправно-трудових таборів ОГПУ», що набували чинності з 1 листопа-