Книга Пам'яті України. Дніпропетровська область. Т. 11 [м. Павлоград, Павлоградський, Томаківський і Юр'ївський райони]

30 КНИГА ПАМ'ЯТІ УКРАЇНИ Жителі міста та району впевнено, з оптимізмом зустріли 1941 рік. Розвиваючи і примножуючи славні традиції історії рідного краю, вони самовіддано пра ювали на благо Вітчизни, дбаючи про зростання свого добробуту. Нарощували темпи промислового і сільськогосподарського виробництва. Неухильно підвищувався рівень життя, все повніше задовольнялись матеріальні та культурно-побутові потреби трудящих, поліпшувався благоустрій населених пунктів. Коли фашисти віроломно почали війну, переважна більшість павлоградців пішла зі зброєю в руках захищати Батьківщинну, а ті, хто залишився в місті і на селі, перебудувались на військовий лад, працюючи під гаслом «Все для фронту, все для перемоги!». На підприємствах були створені фронтові бригади по ремонту автомашин, тракторів, танків та іншої техніки для армії. Розгорнулася велика робота по евакуації населення, виробничого устаткування. Вже на початку осені Павлоградський район став прифронтовим. 11 жовтня після запеклих боїв фашисти ок пучали місто, і відразу ж почалися репресії. Тільки з листопада 194 по січень 1942 рок за далеко не повними даними вони замучили і розстріляли 367 чоловіки. В місті та район! заздалегідь підготувалися до боротьби з окупантами, а репресії ще більше активізували її. Значних втрат фашистам завдав партизанський загін, який пізніше розпався, а агато партизанів стали підпільниками. Павлоградські підпільники проводили агітаційну роботу серед населення, розповсюджували листівки, роз'яснювали людям дійсне становище на фронтах, а також влаштовували диверсії, звільняли військовополонених, рятували молодь від вигнання до Німеччини. Зокрема, вони звільнили 1100 військовополонених і врятували від фашистської неволі майже чотири тисячі юнаків та дівчат. Та оротьба не обмежувалася тільки цими заходами. Комплектувались бонові групи, йшла підготовка до більш масштабних операцій проти окупантів. На початку лютого 1943 року, коли війська Південно-Західного фронту, розвиваючи наступ, підійшли до території Дніпропетровської області, було поставлене завдання організувати в Павлограді збройне повстання проти фашистів. З цією метою патріоти створили 19 бойових груп, до складу яких увійшло понад Бо0 чоловік. Після встановлення зв'язку зі штабом 4-го гвардійського стрілкового корпусу почалося повстання в ніч на 16 лютого 1943 року, а вже 17 лютого повсталі за допомогою армійських частин звільнили місто від окупантів. Це повстання увійшло яскравою сторінкою в історію боротьби українського народу проти загарбників в тилу у ворога. а свобода тривала недовго. Після масових нальотів авіації в: період з 18 по 21 лютого Павлоград був майже повністю зруйнований, а 22 лютого ціною великих втрат фашистам вдалося знову захопити місто. Ще більшими стали репресії, йшли масові розправи з мирним населенням. До 18 вересня 1943 року, коли настало остаточне звільнення від окупації, було страчено і закатовано вісім тисяч чоловік. Всього ж за період окупації від рук гітлерівців загинуло понад 12 тисяч чоловік, в тому числі 110 дітей, 3415 військовополонених. Про матеріальні збитки свідчить той факт, що від квітучого краю на більшості території залишилися руїни та згарища. боротьбі з фашистами на фронті і в тилу у ворога брали участь тисячі жителів міста та району, багато з них відзначені урядовими нагородами, а двоє удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Значна частина учасників війни полягла в боротьбі, вони занесені до Книги Пам'яті. Пам'ять про земляків, які віддали своє життя за свободу рідної землі, про воїнів, які загинули в боях на території міста і району, ніколи не згасне в серцях павлоградців. Вона увічнена в меморіалах і пам'ятниках, шанується покладенням квітів до братських могил. Ця пам'ять зберігається ветеранами і нинішнім поколінням в їх прагненні жити в мирі й злагоді, не допустити війни.