Aller au contenu
Livre Publique
Pas encore vérifié

Озаринці - колиска мого дитинства

Це цікава розповідь про село Озаринці Могилів-Подільського району. Її написав журналіст, уродженець Озаринець ГРИГОРІЙ КУЛІВАР. Захоплюючі неймовірні події, дотичні до цього села, зафіксувало перо дослідника. Тут фігурують і славетний козацький полковник Остап Гоголь, і легендарний поляк-воїн «пан Володиєвський», і Симон Петлюра, який звертався до озаринчан з костельного муру в час боїв на Поділлі, і чесні працьовиті люди славного села, про трудові подвиги яких знала вся велетенська радянська країна. Дізнаємось про історію Озаринецької фортеці, залишки якої ще й досі хвилюють уяву мандрівника, Куліварового яру, названого тому, що там оборонці краю варили (відливали) кулі для своїх мушкетів тощо. В оповідь автор майстерно вмонтував і свої глибокі роздуми над долею Поділля і України в цілому, і чимало сюжетів із самого життя озаринчан, яке було характерне ще й тим, що мало в своєму центрі ціле єврейське містечко (штетл), тут існував у 1930-ті роки і єврейський колгосп імені Петровського, була школа з викладанням на ідиш, ще й молодіжна сіоністська організація. Ось, приміром, один із цікавих фрагментів книги: «Під час Голодомору жоден єврей Озаринець не помер від недоїдання. Кажуть, вижили за рахунок "Торгсину" (торгівлі з іноземцями). Це була така собі мережа спеціальних магазинів та контор, що діяли в усіх великих містах та райцентрах, в які можна здати золоті кільця, ланцюжки, сережки, прикраси з дорогоцінного каміння і отримати талон, який тут же отоварювався закордонними продуктами харчування. З іншого боку, Торгсин став своєрідною пасткою - кожен клієнт, котрий здав хоч одну золоту монету, автоматично потрапляв до особливого списку ДПУ НКВС, що займалася боротьбою з контрреволюцією і чужими радянській владі елементами. Серед такої категорії осіб виявився містечковий м’ясник, який рахувався в колгоспі ім. Петровського пастухом, Мойше Кац. Його запросили в органи, а звідти направили прямісінько в переповнену задушливу камеру, де можна було тільки стояти. Мойше витерпів кілька діб, а потім вирішив розколотися. Сказав слідчому, що вдома має схованку, в якій зберігає 15 "миколайчиків". Чекісти не стали дочікувати ранку, тієї ж ночі повезли у легковому автомобілі власника золотих скарбів в Озаринці. Мойше дістав зі схованки зав’язану вузликом хустинку, поклав на стіл і "щиросердно" запевнив енкаведистів, що крім цих пожитків, ніяких інших немає. Але сталося непередбачуване: при перерахунку виявилося не 15 золотих монет, а 25. Хазяїн зблід в обличчі – так жорстоко він проколовся вперше в житті. Вочевидь, з переляку переплутав схованки, бо тримав гроші частками. Знову повезли його в Могилів-Подільський до слідчого. "Радянську владу надумав обдурити? Ти нам справжню схованку покажи, на 15 монет", - грізно волав страж закону. Знову службовий лімузин везе в село поважного власника золотих запасів. Ви не повірите! Але це факт. Мабуть, щось на Мойше найшло: на цей раз з іншої схованки витяг невеличку скляну банку, а там виявилося 30 "миколайчиків". Ось так їздили туди-сюди, допоки не знайшли обіцяних 15 золотих монет». Як редактор серії, скажу, що працював над цією книгою з особливим захопленням від прочитаного і з радістю, бо з Григорієм Куліваром поєднують нас роки творчої і просто людської дружби. Отож, зичу книзі успіху, в якому не сумніваюся, і запрошую усіх до повчального читання. МИХАЙЛО КАМЕНЮК, редактор серії «Моя Вінниччина»

Pas encore vérifié. Les informations peuvent contenir des erreurs. Suggérer une correction

Documents

Pas encore de documents

Couverture

Lieux couverts
Coordonnées uniquement

Auteurs