Метою дослідження стало виявлення низки чинників, які спричинили втрату архівних фондів України під час Другої світової війни, з’ясування механізмів вилучення та шляхів їх переміщення, установлення
місця перебування, узагальнення й визначення масштабів завданих збитків, розробка рекомендацій щодо теоретичного і практичного використання результатів розвідки. Методологія передбачає принципи історизму й застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація, систематизація),
міждисциплінарних (структурно-системний підхід), історичних (хронологізація, періодизація) методів. Це забезпечило на засадах положень діалектики й логіки пізнання історичного процесу та суспільного розвитку, трактування досліджуваних явищ в динаміці загальносуспільних подій з урахуванням взаємозв’язків, а також здійснення комплексного аналізу всієї сукупності джерел, зважаючи на багатофакторність і неоднозначність наявної інформації. Наукова новизна полягає у висвітленні евакуації радянськими органами влади архівних матеріалів у східні області СРСР та розкрадання їх у нових місцях зберігання, розгляді заходів нацистської адміністрації з реалізації акції безпрецедентного пограбування архівних надбань, а також планомірного вилучення та вивезення культурних цінностей із теренів УРСР. Висновки. За період Другої світової війни в Україні було знищено або вивезено з її території величезний масив матеріальних і духовних історико-культурних цінностей, у тому числі велику кількість архівних матеріалів, рукописів та інших писемних джерел. Результати аналізу документів про знищення й вивезення з УРСР у роки війни культурних надбань свідчать, що обидві протиборчі сторони провадили ці акції ретельно та цілеспрямовано, переслідуючи політичні й корисливі загарбницькі цілі для спотворення історичної правди, віковічної пам’яті українського народу, позбавлення його національної самобутності, державності, зрештою існування.
Ключові слова: історико-культурні цінності, архіви, документи, окупаційні
установи, евакуація, архівні фонди, збитки, Друга світова війна.