Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (59), 2023

Особливий облік колишніх офіцерів та "колишніх білих"... 123 Серед цікавих документів варто також згадати анкету Івана Кобзи – одного з видатних українських діячів Харкова. Упродовж 1917–1920 рр. він відігравав помітну роль в Армії УНР, а його семирічний син став навіть «зіркою» української пропаганди того часу. Маленький хлопчик у козацькій черкес- ці та шапці з довгим шликом фігурував на багатьох фотогра- фіях, а також знявся у польській кінохроніці, де він верхи несеться до командира та вправно зіскакує з сідла. Ця кадри пізніше ввійшли у кіно-документальний фільм «Polonia Restituta 1918–1920», оприлюднений у 1928 р. і нині викладений у вільному доступі у мережі Інтернет. Після відступу Армії УНР на територію Польщі родина Івана Кобзи повернулася до Харкова. Згідно власноруч запов- неної їм анкети, дружина Олександра Никифорівна у Харкові працювала у Вукоопспілці, і з ними мешкали син Ігор (10 років) та донька Тетяна (9 років)20. Іван Кобза незабаром після зняття з обліку був засланий на Соловки, а ось долю його родини і сина Ігоря, який став «зіркою» кіно того часу, поки що встановити не вдалося. Ще одна, але зовсім інша категорія «колишніх білих» – офіцери іноземних армій, які з різних причин залишилися на території УСРР. Передусім, це вихідці з Західної України, які перейшли Збруч у складі Української Галицької армії. Як приклад можна навести біографію Автонома Богуна, уроджен- ця м. Скалат. Він народився 24 серпня 1898 р., але вже з 1914 р. служив в австро-угорській армії. Тобто, пішов на фронт добро- вольцем у 16 років. Був чотири рази поранений та отруєний газами на Італійському фронті, у 1918–1919 рр. – поручик Української Галицької армії. У 1920 р., під час переходу бригад ЧУГА на бік поляків, зі своїм ескадроном залишився у Чер- воній армії. Очолював кавалерійську розвідку, потім – взвод у складі 44-й стрілецької дивізії. Під час служби у більшовиків був ще двічі поранений. Під час перебування полку в Умані __________________________________ 20 Там само, т. 10, арк. 93–94.