Газета «За соціалістичну Сосниччину» (Сосниця). № [номер не читається] від 8 жовтня 1936 р. [кадр IMG_5388]

ЛІТ в Р'д т у В + У . м о Н А СТ ОРІ "До 100-річчя з дня смерті . 0. С. ПУШКІНА „Пушкин! Наш поэт, наз діша радость, наша народная сі слава!“ —так1 слова було Чі вміщено в літературній за- мітиі на другий день ‘по гі смерті Олександра Сергійо- кіївича Пушкіна. б червня цього року ми- нуло 137 років з дня на- родження великого поета, Та 11 лютого 1937 р: СРСР № а| Відзначить 100-річчя з дня | його смерті. Про підготов- чі заходи до цього ла та про деякі речі й питан- ня, що мають, відношення | до О. С. Пушкіна, були 4| опубліковані в газетах, пе- редусім в ,Известиях ЦИК СРСР и ВЦИК“ (примір., в № 87--з 14--ЇМ 1936 р. 8 повідомленням про пер- ше засідання, Всесоюзного 4 Пушкінського Комітету, № 131—в 6--МІ--1936 р», де вміщено статтю В. В. та інш.). приводу цього. відзна- чимо, що і в нас у Сосниці, в Краєзнавчому музеї, пе- ‚реховуеться рідкісна лено Сосницький район. Бажано-б скрізь поставити меморіальні дошки 3 від- повідними написами. книжка творів геніального поета з видання за його ще життя--1835 р., а саме: „Поэмы и повести Алек- сандра Пушкина“ ч. І, 232 стор, В ній вміщено такі твори: 1, „Руслан і Людми-| ла". И. Кавказский плен- ник". Ш. „Бахчисарайский фонтан“. Коли святкувалось 100- річчя з дня народження О. С. Пушкіна в 1899 р., то в'м. Сдсниці того-ж та- ки року був проведений так званий ,праздник дре- вонасаждення", і в наслідок цього виник сквер, що мі- ститься біля будинку не- повної середньої школи, проти будинку РВК. Цьо- му скверу надано було назву ,Пушкінський буль: вар". (Деревам у сквері є вже близько 40 років). До речі, другий сквер, ший, що в ньому будинок Колективіста, братські мо- гили револційних діячів, засновано в 1895 році, а "'сквер.з пам'ятниками Ле- ніну та визначнішим місце- вим борцям за революцію - Шолудькові й Артюхову, -звиник за радянської, вла- ди: берези Й акації (Голов- ний масив) садили в ньому учні сосницької трудшколи в 1926 році, а канадські то полі по краях стоять тай з 1920 р, Стадіон яснуе з 1935 р. коли було віднов- СОЛО Соловей мій, соловейку, Лісова маленька пташко! Чи не в тебе мала пташко Незамінні є три пісні, Чи не в мене молодого Три клопоти є великі! А що перший в мене клопіт Рано хлопця одружили, Другий клопіт песідає-- Кінь стомився вороненьки хлл В творах. О. С. Пушкіна кохаються і з них вчаться всі народи СРСР. Чимдалі, то більше | поширюється інтерес до того, щоб мати кожному ці твори безпосе- редньо в себе на столі, То му й вжито заходів, щоб випустити в світ нові різно манітні видання творів пое- та, в одному й кількох то- мах, художньо ілюстровані, масові в великих тиражах, до того-ж і різними мовами. Так, приміром Держлітвидав випускає 53 назви творів ета в кількості 8180000 имірників, | видавництво Академії Наук СРСР--18 томів повного зібрання тво рів Пушкіна в 540000 при- мірників. Намічено випусти ти в сыт у 1986 р. 13 мм, примірників. Хоч. під час похорону Пушкіна, й писа- ли, що „сонце нашої поезії закотилось", але ж поезія-- невмируща. Втілена в гені- альні твори великого ху- дожника слова вона є неви черпне джерело, що протя- гом багатьох віків буде слёти свої ясні й теплі про міння на втіху й радість всього людетна. Ю. Виноградеький. ВЕЙКО Лихі люди розлучили. Викопайте ж ви могилу Серед поля широкого, » Посадіть у наголов'ї Квіти квітоньки червоні. Проведіть мені у ноги Чисту воду ключовую. Як дівчата пройдуть мимо Заплетуть собі віночки, Пройдуть мимо старі люди То води собі зачерпнуть. А що тре Переклав А. МАЛИШКО: м | і й Г ж. і Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний, Тропа народна там навіки пролягла; ндрійський стови, у славі" а - необорний, Йому не досягне чола. НІ, ввесь я не умру, я в лірі жити буду, Від праху утече нетлінний заповіт -- 1 славу матиму, допоки серед ` люду Лишиться хоч один пит. За мене відгодфс пройде в Русі великій, І нарече мене всяк сущий в ній язик: Г гордий внук слов'ян, і фін, і нині і дикий ПАМ'ЯТНИК Тунгус, 1 друг степів і довго буду я тим дорогий ы м, "Що добрість у серцях піснями Що в мій жорстокий час бела Вива о "Ліза провинних оба Виконуй божеське, о, музо, пове 1 Огуди не страшись, вінця не Р Спокійна завжди будь на кривди б 4 і з ХВ І дурня впертого минай, 1836 р Переклад М. РИЛЬСЬКОГІ РУСЛАН і ЛЮДМИЛА Край дуб зелений 1 золотий ланцюг на нім: | Г день і ніч там кіт учений На ланцюгу кружляє тім; Іде праворуч--спів заводить, Ліворуч--казку гомонить. Дива там: лісовик там ходить, Русалка на гіллі сидить. На невідомих там доріжках Сліди нечуваних страхіть: Там куриних ніжках Без вікон, без дверей стоїть; В примарахутам ліси й долини: Там на світанні хвиля лине На беріг дикий пісковий, І тридцять витязів чудових! Із хвиль виходять смарагдових І з ними їх ватаг морський; Там королевич мимоходом Полонить грізного? царя; Там серед хмар перед народом Через ліси, через моря Чаклун несе богатиря; В темниці там царівна тужить, А бурий вовк їй вірно служить; Там ступа стежкою сама Бреде з Ягою без керма; Там цар Кащей над злотом чахне; Там руських Руссю пахне! [я там був, і мед я пив, Над морем бачив дуб зелений, Під ним сидів, і кіт учений Своїх казок мене учив. Одну згадав я: і цю згадку Повім я світові з початку... хз Діла давно минулих днів, Переказ давнини старої, У колі друзів і синів, Посеред гридниці ясної Князь Володимир частував; Дочку найменшу видавав Він-за хороброго Руслана, І мед із кованого жбана За їх здоров'я вийивав. Не'скоро"їли предки наші, скоро рухались кругом Ковші та келихи і чаші З кипучим пивом та вином. Вони всім серце веселили, Текла по вінцях піна їм. Їх важно бражники носили І гостям кланялись усім, Злилася мова в гам нерівний, Гуде гостей веселий круг; Аж ось почувся голос дивний Ггуслів переливний' звук; Всі стихли, слухають Баяна: І славить піснею співець Людмилу--сонце і Руслана І лелем витий їм вінець. Та від жаги палкої п'яний, На ла коханні і ого зорить, Зихае, сердиться, горить я вуса з хвилювання р 1чить кожну мить некання: Зажурені, з смутним чолом, За гомінким сидять столом м на цім весідлі. Забули о ном ум і НО арки спустілі, ашна неприємні їм; (Урйвок з 1.0ї пісні) Не чують віщого Баяна, Схилили свій похмурий вид: То три суперники Руслана, Ї кожен з них в душі таїть Любові Й зненависті хіть, Один -- Рогдай, вояка з криці, Що розширяв мечем границі Багатих київських полів; Другий -- Фарлаф, крикун порожній, На бенкетах непереможний, Вояка смирний між мечів; Останній, повен дум 1 бурі, Хазарський юний хан Ратмір; троє/ї похмурі, Іїм чужий бенкетний вир. Ось і кінець; ідуть юрбою, Безладною і гомінкою. Г дивляться на молодих: Як наречена коло столу Спустила сумно очі долу. Але ясний її жених. "Та обняли» природу чари. | скоро північ стане тут; Хильнувши меду вкрай. бояри, З фоклонами додому йдуть. А наречений весь у сяйві Г пестить у своїй уяві Красу дівочу молоду; Проте сумний якийсь безкрає Великий князь благословляє Вродливу молоду чоту. Ось наречену; соромливу Ведуть на шлюбне ліжко сну; Огні погасли... Лель пестливо Лампаду запалив нічну. ‚ Здійснились давні сподівання. Дари кохання за дверми; 1 падає ревниве вбрання На цареградські. килими... Чи чуєте ви збавний шей Цзвук цілунків запальних І мовчазний тремтливий трепіт Вагань несмливих?.. Жених Блаженство чує вже зарані; Вже ось воно... Та з хмар нічних Ударив грім, і блиск в тумані Лампада гасне, дим летить, Кругом смеркає, все тремтить, 1 завмира душа в Руслан... Замовкло все. А в тишині Почувся двічі крик потворний хтоск у млистій далині Здійнявся, наче привид чорний Г ось порожній терем знов: У жениха хвилює кров І піт з його лиця стікає; 1 тремтячи, мов навіс , Питає морок він О; горе: подруги немає! Схопив повітря сам не Людмилу десь у млі густій Таємна сила обіймає Ах часом мучаться щоми Від безнадійногоькохані Хоч сумно так, мій дру? Але живуть без наріканн Та після довгих, довгих Обнять закохану ді Бажань | сліз і туги Г раптом подругу Навіки втратить. Укоротив би вії Друкарня Сосницької Райгазети Переклав МИКОЛА Редактор Е. |. !