Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1 (55), 2021

Зміст

З історії спецслужб

• Ворожко В. Радянська військова цензура у 1918–1921 рр. — с. 7–31 · DOI

• Бажан О., Михайлуца М. Девіантна поведінка співробітників органів держбезпеки у добу Великого терору (на прикладі Одеського обласного УНКВС) — с. 31–45 · DOI

• Зек Б. Нацистські злочинці на службі у МДБ–КДБ: волинський слід — с. 46–72 · DOI

• Лісова В. Реалізація принципу гласності у діяльності Комітету держбезпеки УРСР у період горбачовської перебудови (1985–1987 рр.) — с. 73–102 · DOI

Державний терор радянської доби

• Разиграєв О. Голодування та бунти ліворадикальних політв’язнів у пенітенціарних установах Волині та Східної Галичини у 1918–1939 рр. — с. 103–123 · DOI

• Богуненко В. Монопрофільне місто Донеччини у просторі тоталітаризму: партійні "чистки" 1930-х рр. у Часовому Ярі — с. 124–141 · DOI

• Стасюк О. Діяльність В. Молотова як уповноваженого під час Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. — с. 142–162 · DOI

• Лисенко О. Маніпуляція компрометуючою інформацією як метод фальсифікації слідства в умовах Великого терору (на прикладі архівно-кримінальної справи на А. Геплєра) — с. 163–185 · DOI

• Романець Н. Режим "чорних дошок" у Дніпропетровській області — с. 185–215 · DOI

• Когут А. Підсумки та результати депортації "Запад" за документами МДБ УРСР — с. 216–257 · DOI

ТЕРОР І ПРОПАГАНДА

• Кузіна К. Удаваний сміх: образ ВЧК/ОГПУ/НКВД у офіційному гумористичному дискурсі (1920–1930-ті рр.) — с. 258–291 · DOI

• Маєвський О. Засоби та методи поширення друкованих агітаційно-пропагандистських матеріалів в інформаційно-психологічних операціях у ХХ ст. — с. 292–320 · DOI

Особа у контексті історії

• Макарчук С., Побережець Г. Репресована Феміда: архівно-кримінальна справа голови Миколаївського обласного суду А. Онищенка — с. 321–337 · DOI

Історіографічні та джерелознавчі дослідження

• Подкур Р. Інформаційно-аналітичні документи ГПУ УСРР про Голодомор 1932–1933 рр. — с. 338–364 · DOI

• Мартинчук І. Антон Олійник: Людина проти тоталітарної системи — с. 380

• Крупина В. Рец. на кн.: Бажан О. Петро Шелест: "Вірю в розквіт моєї рідної України…" — с. 387

Contents

From the history of intelligence services

• Vorozhko V. Soviet military censorship in 1918–1921 — pp. 7–31 · DOI

• Bazhan O., Mykhayluca M. Deviant behaviour of the state security officers in the period of the Great Terror (on the example of the UNKVD in Odesa region) — pp. 31–45 · DOI

• Zek B. Nazi criminals at work in the MGB–KGB: the Volyn mark — pp. 46–72 · DOI

• Lisova V. Implementation issues of the publicity principle in the activities of the KGB of the Ukrainian SSR during Gorbachov’s reformation (1985–1987) — pp. 73–102 · DOI

State terror of the soviet era

• Razyhrayev O. Hunger strikes and riots of left-wing political prisoners in penitentiaries in Volyn and Eastern Galicia in 1918–1939 — pp. 103–123 · DOI

• Bogunenko V. Monoprofile town (Donetsk region) in the context of totalitarianism: the “party purges” of the 1930s in Chasiv Yar — pp. 124–141 · DOI

• Stasiuk O. Molotov’s activity as a commissioner during the Holodomor-Genocide of 1932–1933 — pp. 142–162 · DOI

• Lysenko O. Manipulation of compromising information as a method of falsification during the investigation in the Great Terror (on the example of A. Hepler’s archival-criminal case) — pp. 163–185 · DOI

• Romanets N. The system of «blacklisting» in Dnipropetrovsk region — pp. 185–215 · DOI

• Kohut A. Outcomes and results of deportation «Zapad» («West») by the documents of the MGB UkrSSR — pp. 216–257 · DOI

TERROR AND PROPAGANDA

• Kuzina K. Pretended Laughter: The Image of the Cheka/OGPU/NKVD in Official Humorous Discourse (the 1920s–1930s) — pp. 258–291 · DOI

• Maievskyi O. Means and methods of distribution of printed propaganda materials in information and psychological operations in the twentieth century — pp. 292–320 · DOI

The person in historical context

• Makarchuk S., Poberezhet H. The Repressed Themis: the case of the head of Mykolaiv Regional Court A. Onyshchenko — pp. 321–337 · DOI

Historiographical and sources of research

• Podkur R. Information and analytical documents of the GPU of the UkrSSR about the Holodomor 1932–1933 — pp. 338–364 · DOI

Анотації / Abstracts

Ворожко В.. Радянська військова цензура у 1918–1921 рр.

Мета. На підставі опублікованих наукових праць та архівних документів дослідити історичні аспекти становлення та розвитку військової цензури у перші роки радянської влади, проаналізувати та систематизувати нормативно-правові акти з питань військової цензури: положення, переліки відомостей, що не підлягають розповсюдженню. Методологія та методи. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності, позитивізму, системності, діалектики, історизму. Дослідження базується на історичних методах: проблемно-хронологічному, історико-порівняльному, історико-правовому. Висновки. Автор дослідив діяльність радянської військової цензури і з’ясував, що вона проголошувалася більшовицьким керівництвом як протидія шпигунству, витоку таємних відомостей. Але у реальному житті мала суттєве політико-ідеологічне спрямування та була частиною політичного розшуку. Радянська державна система була вкрай заідеологізованою й потребувала захисту як від зовнішнього ворога, так і від внутрішнього. Це зумовлювало розвиток різноманітних форм цензури у радянському суспільстві. Завданням військової цензури був не лише захист таємних відомостей, а й контроль за всією загальнополітичною ситуацією, національними рухами, соціально-економічними проблемами. Небезпечними для себе більшовики вважали не тільки прямі політичні випади, але і будь-яку критику в усіх сферах буття, яка могла б послабити монопольну владу Компартії. Автором встановлено, що небажана для влади інформація оголошувалася таємницею або такою, що не підлягає розповсюдженню і включалася до цензорських переліків «відомостей, що не підлягають розповсюдженню». Діяльність військової цензури базувалася на численних нормативно-правових актах, основними з яких були «Положення про військову цензуру» та так звані «Переліки…». Автор дійшов висновку, що робота радянських військових цензурних органів зосереджувалася у чотирьох основних напрямах: а) притаманному військовій цензурі, тобто в контррозвідувальному – недопущення розголошення таємних відомостей (військових таємниць); б) політично-охоронному, тобто унеможливлення (незалежно від носія інформації – від газети до приватного листа) критики більшовицького режиму; в) політично-розшуковому – за завданнями органів державної безпеки; г) моніторинговому – вивчення суспільних настроїв через перлюстрацію кореспонденції.

Ключові слова: військова цензура, ВЧК, перлюстрація, цензура.

Soviet military censorship in 1918–1921

The purpose of the article. Based on published scientific works and archival documents to investigate the historical aspects of the formation and development of military censorship in the first years of Soviet rule; to analyze and systematize legal acts of military censorship: provisions, lists of information that are not subject to dissemination. Methodology and methods. The research methodology is based on the principles of objectivity, positivism, systematism, dialectics, historicism. The study is based on historical methods: problem-chronological, historical comparative, historical-legal. Conclusions. The author investigated Soviet military censorship activities and found that the authorities proclaimed them as an action against espionage to counteract the leakage of secret information. In reality, censorship had significant political and ideological components and was part of the political investigation. The Soviet state was intensely ideological and needed protection from both external and internal enemies. It led to the development of various forms of censorship in Soviet society. The task of Soviet military censorship was to protect secret information and control the entire political situation, national movements, and socioeconomic problems. The Bolsheviks considered dangerous not only direct political attacks but any criticism in all spheres of life, which could weaken the RCP(b)’s monopoly on power. The author found that authorities declared undesirable information secret or non-disseminated and created censorship lists of «information that is not subject to dissemination». The military censorship based its activity on numerous legal acts, the main of which were «the provisions on military censorship» and the above-mentioned «lists». The author concluded that the Soviet military censorship bodies focused their work in four main directions: a) preventing the disclosure of secret information (military secrets), which is inherent to military censorship and counterintelligence; b) defending their political interests: preventing criticism of the Bolshevik regime (regardless of the media – from the newspaper to a private letter); c) pursuing political and investigative goals, assigns by the VChk; d) monitoring – the study of public sentiment through the perlustration of correspondence.

Keywords: military censorship, VChK, perlustration, censorship.

Бажан О., Михайлуца М.. Девіантна поведінка співробітників органів держбезпеки у добу Великого терору (на прикладі Одеського обласного УНКВС)

Мета дослідження: проаналізувати комплекс причин та факторів, що детермінували соціальні відхилення, особливості девіантної поведінки співробітників радянських органів державної безпеки у період масових політичних репресій в Українській РСР у другій половині 1930-х рр. Методологія та методи. Відтворюючи поведінку співробітників державної безпеки, дослідники використали антропологічний підхід. Також були використані наукові напрацювання французького соціолога Е. Дюркгейма, який стверджував, що у суспільстві, в якому старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утворилися, наступає так звана соціальна аномія як певна форма девіантності. Для реалізації означеної мети був застосований комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Для аналізу девіантної поведінки автори використали такі методи: історичний, біографічний, порівняльний, конкретно-пошуковий, метод термінологічного аналізу. Висновки. Виокремлено групу чинників, що зумовлювали девіантну поведінку співробітників державної безпеки УНКВС по Одеській області: соціальні чинники (несприятливе соціальне-економічне становище, суспільна мораль та моральні цінності, культ насилля, що утвердився у радянському суспільстві в умовах панування командно-адміністративної системи) та індивідуально-психологічні (наявність певних характеристик індивіда, особистістні та професійні якості). Розглянувши типи девіантної поведінки (алкоголізм, садизм, крадіжки, розпуста), зроблено висновок, що відхилення від загальноприйнятих норм так чи інакше залежало від психологічного стану індивідуума, взаємовідносин з найближчим оточенням, а також від рівня його освіти, загального світогляду.

Ключові слова: НКВС, Великий терор, девіантна поведінка.

Deviant behaviour of the state security officers in the period of the Great Terror (on the example of the UNKVD in Odesa region)

The purpose of the study is to analyze a set of causes and factors that determined social deviations, the features of deviant behaviour of the soviet state security officers during the mass political repressions in the Ukrainian SSR in the second half of the 1930s. Methodology and methods. The researchers used an anthropological approach to reconstruct behaviour of the state security officers. The scientific works of a French sociologist E. Durkheim were also used. In particular, his concept of anomie according to which in a society in which out-date norms and values no longer correspond to real relations and new ones have not been formed yet a state of anomie emerges as a form of deviance. Philosophical, general scientific and special scientific methods were used to achieve the goal of this research. To analyze deviant behaviour, the authors applied the following methods: historical, biographical, comparative, specific-search, method of terminological analysis. Conclusions. A group of factors that caused deviant behaviour of the state security officers of the UNKVD in Odessa region has been found. There were social factors (such as unfavourable socioeconomic conditions, social morality and moral values, the cult of violence which was established in Soviet society under the rule of the administrative-command system) as well as individual psychological factors (the presence of specific features of the individual, personal and professional qualities). The types of deviant behaviour such as alcoholism, sadism, theft, debauchery were considered in the article. The authors concluded that deviation from conventional norms depended on psychological state of the state security officers, relationships with the immediate environment, as well as their level of education, general worldview.

Keywords: NKVD, Great Terror, deviant behaviour.

Зек Б.. Нацистські злочинці на службі у МДБ–КДБ: волинський слід

Мета дослідження через долі двох волинян – А. Кошелюка і Я. Корнелюка – розкрити процес життєвого вибору в умовах Другої світової війни та післявоєнного часу. Вони проходили службу у допоміжній поліції, перебували в УПА, але в результаті стали агентами органів держбезпеки. Автор зробив спробу аналізу злочинних дій, які їм інкримінувалися, розглянув мотиви, які спонукали їх до ухвалення таких рішень, намагався знайти відповідь на питання: як і чому нацистські злочинці опинилися на службі в органах радянської держбезпеки. Методологія дослідження. Для досягнення поставлених цілей було використано загальнонаукові та спеціальні історичні методи пізнання. Серед перших стали у нагоді практики дедукції та індукції, аналізу і синтезу, порівняння. Безпосередніх результатів дослідження вдалося досягти завдяки використанню інструментів просопографічного, історико-проблемного та історико-описових методів. Висновки. У результаті дослідження вдалося встановити біографії А. Кошелюка і Я. Корнелюка в період Другої світової війни, у контексті проблеми дилеми вибору, порівняно їхні життєписи, визначено спільні характерні риси. Поряд із розглядом злочинів, що їм інкримінувалися, наведені пояснення та можливі мотиви, які впливали на ухвалення їхніх рішення. Встановлено, що А. Кошелюк і Я. Корнелюк погодилися співпрацювати із радянськими спецслужбами, які покривали їхні злочини, вчинені у період нацистської окупації та під час перебування на нелегальному становищі. Разом із співробітниками держбезпеки та міліції вони брали участь у боротьбі з українським визвольним рухом. Незважаючи на співпрацю, через 12 років ці особи були арештовані і згідно судового вироку розстріляні.

Ключові слова: А. Кошелюк, Я. Корнелюк, поліція, злочин, УПА, радянські спецслужби.

Nazi criminals at work in the MGB–KGB: the Volyn mark

The aim of the study is to describe the difficulties of the personal life choices that people made during World War II and the post-war period based on the biographies of A. Koshelyuk and J. Kornelyuk who came from Volhynia. They served in the auxiliary police, were members of The Ukrainian Insurgent Army, however became agents of Soviet state security. The author has attempted to analyze the criminal acts according to which both men were accused during the trial, to consider the motives that prompted them to make those decisions as well as to explain how and why former Nazi criminals found themselves in the Soviet security services.Research methodology. General scientific and special historical methods of cognition were used to achieve these goals. Among the first methods were the practice of deduction and induction, analysis and synthesis, comparison. The direct results of the research were achieved through the use of tools of prosopographic, historical problematic and historical descriptive methods.Conclusions. As a result of the research, it was possible to shed light on the biographies of A. Koshelyuk and J. Kornelyuk during World War II in the context of the problem of the choice dilemma. The author compared their biographies and identified common characteristics. Along with the consideration of the crimes incriminated in both men, explanations and motives that influenced their decisions are given in the article. It was established that A. Koshelyuk and J. Kornelyuk agreed to cooperate with the Soviet intelligence agencies due to the possibilities of covering up their crimes committed during the Nazi occupation and while in an illegal position. As members of Soviet security forces, they took part in the struggle against the Ukrainian liberation movement. Despite this, the men were arrested by the Soviet authorities and tried 12 years later.

Keywords: A. Koshelyuk, J. Kornelyuk, police, crime, UPA, Soviet intelligence agencies.

Лісова В.. Реалізація принципу гласності у діяльності Комітету держбезпеки УРСР у період горбачовської перебудови (1985–1987 рр.)

Мета статті полягає у дослідженні рішень вищого партійного керівництва Радянського Союзу та КДБ СРСР щодо розширення гласності в оперативно-службовій діяльності органів державної безпеки на початку горбачовської доби та висвітленні характерних рис розбудови сфери зовнішніх публічних комунікацій КДБ УРСР у 1985–1987 рр. Методологію дослідження визначили принципи історизму, науковості, об’єктивності. Під час вивчення зазначеної теми застосовані загальнонаукові і спеціальні історичні методи (проблемно-хронологічний, історико-системний, історико-генетичний), що сприяли аналізу партійних рішень і відомчих наказів із реалізації інформаційно-пропагандистської роботи радянських спецслужб, виокремленню тенденцій, напрямків та форм втілення нового політичного курсу у діяльності КДБ УРСР. Висновки. Поряд із програмою соціально-економічних перетворень, одним із лейтмотивів у виступах партійного керівництва в останні роки існування Радянського Союзу було розширення гласності й так званої загальної демократизації. У діяльності органів державної безпеки ці вказівки реалізовувалися через поступове зростання масштабів інформаційно-пропагандистського забезпечення, більш активне залучення ЗМІ й громадян до загально-профілактичної, ідейно-виховної і контрпропагандистської роботи. На практиці нові партійні директиви втілювалися через проведення зустрічей із трудовими колективами та громадами, що проходили у формі лекцій, бесід, тематичних вечорів; зростання контролю за розглядом звернень і прийомом громадян; забезпечення підготовки тенденційних статей, нарисів, книг, документальних і художніх фільмів, теле- й радіопередач, присвячених історії та функціонуванню ВНК–КДБ. Водночас впровадження нових підходів і форм роботи відбувалося як в центрі, так і на місцях повільно, повсякчас наштовхуючись на неготовність особового складу до змін. У відповідь на опір системи посилювався контроль управлінської ланки, зокрема через «скидання кадрового баласту». Від співробітників держбезпеки вимагали діяти творчо та «по-новому», додати пропагандистським заходам більше оперативності й динаміки, активніше залучати громадськість, дбати про імідж та подолання негативних стереотипів у суспільстві. Для цього оновлювалася риторика публічних виступів, до реалізації інформаційних акцій залучали фахівців із суспільствознавчих і гуманітарних дисциплін, ветеранів органів та військ КДБ. Помітне місце серед форм здійснення зв’язків із громадськістю займали помилування осіб, засуджених за антирадянську діяльність, та участь представників відомства у реабілітації жертв сталінських репресій. Крім того, з ініціативи Комітету державної безпеки на шпальтах газет почали з’являтися поодинокі матеріали щодо правового реагування на викриті факти порушення законності у його роботі. Проте на початковому етапі перебудови зазначені заходи були розрізненими та несистемними, а взаємодія між структурними підрозділами недостатньо скоординованою. Тож перспективним напрямком подальшої розробки теми зовнішніх публічних комунікацій КДБ УРСР є дослідження реалізації принципу гласності у діяльності радянських спецслужб у 1988–1991 рр.

Ключові слова: гласність, перебудова, пропаганда, зв’язки з громадськістю, КДБ, УРСР.

Implementation issues of the publicity principle in the activities of the KGB of the Ukrainian SSR during Gorbachov’s reformation (1985–1987)

The purpose of the article is to study the decisions of the top party leadership of the Soviet Union and the USSR KGB (State Security Committee) to expand publicity in the operational and service activities of state security bodies at the beginning of the Gorbachov era and to highlight the characteristics of external public communications of the KGB in 1985–1987. The research methodology is determined by the principles of historicism, scientificity, objectivity. During the study of this topic it was used general scientific and special historical methods (problem-chronological, historical systemic, historical-genetic) which facilitated the analysis of party decisions and departmental orders on the implementation of information and propaganda work of state security bodies, identification of trends, directions and forms of implementation of a new political course in the USSR KGB activities. Conclusions. Along with the program of social-economic transformations, one of the main leitmotifs of the party leadership in the last years of the Soviet Union was the expansion of publicity and the so-called general democratization. In the state security bodies activities these instructions were implemented through the gradual increase in the scale of information and propaganda support, more active involvement of the media and citizens in general preventive, ideological, educational and counter propaganda work. In practice, the new party directives were implemented through: meetings with labor collectives and communities, which took the form of lectures, talks, and thematic evenings; growth of control over the work with citizens’ appeals and receptions; ensuring the preparation of biased articles, essays, books, documentaries and feature films, TV and radio programs on the history and activities of the VChK–KGB. At the same time, the introduction of new approaches and forms of work took place both in the center and on the ground rather slowly, always encountering the unpreparedness of personnel for change. In response to the resistance of the system the control of the management was increased, in particular through the «discharge of ballast». It was required that the operational and management staff acted creatively and «in a new way», added more efficiency and dynamism to propaganda activities, involved the public more actively, took care of the image and overcame negative stereotypes in society. For this purpose, the rhetoric of public speeches was updated, specialists in social sciences and humanities, veterans of the KGB bodies and troops were involved in the implementation of propaganda actions. Pardons for those convicted of anti-Soviet activities and the rehabilitation of victims of Stalin’s repression were prominent among the forms of public relations. In addition, at that time, at the initiative of the KGB in the columns of newspapers separate materials began to appear on the legal response to the revealed facts of law violations in the Soviet secret service activities. However, at the initial stage of reformation, such measures were disparate and unsystematic, and the interaction between the structural units of the Committee was not sufficiently coordinated. Therefore, a promising direction for further researches in the field of the USSR KGB external public communications is the study of the implementation of publicity principle into the department activities in 1988–1991.

Keywords: publicity, reformation, propaganda, public relations, KGB, USSR.

Разиграєв О.. Голодування та бунти ліворадикальних політв’язнів у пенітенціарних установах Волині та Східної Галичини у 1918–1939 рр.

Мета – на підставі опрацювання маловідомих документів з фондів центральних та регіональних архівів України та Польщі дослідити голодування та бунти ліворадикальних політв’язнів у пенітенціарних установах Волині та Східної Галичини у 1918-1939 рр.Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціально історичних методів дослідження, в тому числі проблемно-хронологічного, синхронного, діахронного, порівняльно-історичного та ін.Висновки. Голодування та бунти ліворадикальних політв’язнів як форма протесту проти пенітенціарної адміністрації Другої Речі Посполитої були характерним явищем нелегального політичного життя міжвоєнної Волині та Східної Галичини. Під терміном «ліворадикальний політв’язень» ми розуміємо членів i симпатиків Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), а також інших політичних та громадських утворень лівого спрямування, які перебували під слідством або відбували покарання за статтями Кримінального кодексу, пов’язаними зі злочинами супроти польської держави.Згадані заходи здебільшого були добре скоординованими, запланованими та мали чітку мету – з одного боку, привернути політичну увагу до ліворадикальних політв’язнів, а з іншого – досягти послаблення тюремного режиму, покращення побутових та санітарно-гігієнічних умов, пришвидшення слідства, тощо. Виникненню бунтів, голодуванню та спробам утеч сприяло також переповнення пенітенціарних установ досліджуваного регіону, що призводило до порушення усталеного ритму тюремного життя та послаблювало контроль за ув’язненими.У міжвоєнний період найбільша інтенсивність різних форм протестів ліворадикалів у в’язницях Волині та Східної Галичини простежувалася у середині 1920-х рр., а також у першій половині 1930-х рр. Тюремна влада намагалася попередити виникнення актів голодування та бунтів в’язнів, звертаючи особливу увагу на можливість організації акцій протесту з наближенням певних комуністичних свят (річниці революції, першотравневих днів, тощо). Водночас питання виступів проти тюремних властей порушувала у своїх пропагандистських цілях Міжнародна організація допомоги борцям революції, а у меморіалі Міжпартійного секретаріату боротьби за амністію політичних в’язнів з 1926 р. зазначалося, що голодування політв’язнів були щоденним явищем у міжвоєнній Польщі.

Ключові слова: Волинь, Східна Галичина, голодування, бунт, КПЗУ, політв’язень, репресії.

Hunger strikes and riots of left-wing political prisoners in penitentiaries in Volyn and Eastern Galicia in 1918–1939

Purpose – to study the hunger strikes and riots of left-wing political prisoners in the penitentiaries of Volyn and Eastern Galicia in 1918-1939 on the basis of little-known documents from the funds of the central and regional archives of Ukraine and Poland. The research methodology is based on the use of general scientific and specific historical research methods, including problem-chronological, synchronous, diachronic, comparative-historical and other. Conclusions. The hunger strikes and riots of left-wing political prisoners as a form of protest against the penitentiary administration of the Second Polish Republic were characteristic feature of the illegal political life of interwar Volyn and Eastern Galicia. By the term «left-wing political prisoner» we mean members and sympathizers of the Communist Party of Western Ukraine (CPWU), as well as other left-wing political and public organizations who were under investigation or serving sentences under articles of the Criminal Code related to crimes against the Polish state. Most of the measures were well-coordinated, planned and had a clear purpose – on the one hand to draw political attention to left-wing political prisoners, and on the other – to weaken the prison regime, improve living and sanitary conditions, speed up the investigation, and so on. Riots, hunger strikes and escape attempts were also fueled by overcrowding in the penitentiary institutions, which disrupted the established rhythm of prison life and weakened control over prisoners. During the interwar period, the greatest intensity of various forms of left-wing radical protests in the prisons of Volyn and Eastern Galicia was traced in the mid-1920s and in the first half of the 1930s. Prison authorities tried to prevent hunger strikes and prisoner riots by paying special attention to the possibility of organizing protests as certain communist holidays approached (anniversary of the revolution, 1 May Days, etc.). At the same time, the International Red Aid (MOPR) raised the issue of protests against the prison authorities. In 1926 in memorial to the Interparty Secretariat for the Amnesty of Political Prisoners stated that political prisoners’ hunger strikes were a daily occurrence in interwar Poland.

Keywords: Volyn, Eastern Galicia, hunger strike, riot, CPU, political prisoner, repressions.

Богуненко В.. Монопрофільне місто Донеччини у просторі тоталітаризму: партійні "чистки" 1930-х рр. у Часовому Ярі

Досліджуються «партійні чистки» 1930-х рр. як фактор формування соціально-культурних особливостей монопрофільного міста Донеччини на прикладі м. Часів Яр. Визначаються умови проведення «партійних чисток» у міських партосередках на тлі суспільно-політичних процесів зміцнення тоталітаризму у СРСР. Розглядаються головні критерії, за якими оцінювалася відповідність членству у партії під час проведення «чисток» у «соціалістичному місті». З’ясовується соціальні механізми та характер впливу «чисток» на складання місцевих соціально-комунікативних, виробничих традицій. Доводиться, що «партійні чистки» першої половини 1930-х рр. були спрямовані на утвердження у СРСР тоталітарного суспільства. Серед іншого, вони мали потужний виробничо-організаційний ефект. Час інтенсивного проведення «чисток» співпав із формуванням на Донеччині та Луганщині, в умовах форсованої індустріалізації, численних монопрофільних поселень. Звернення до прикладу м. Часів Яр підтверджує, що «чистки» стали суттєвим фактором творення тут соціально-психологічного клімату, сприяючи зміцненню такої риси соціальної комунікації, як взаємна недовіра, а також встановленню «ієрархії провин». Серед останніх найбільшими були «втрата класової пильності», «класове переродження», а також «погане ставлення до виробництва». При цьому на рівні керівних кадрів це означало не в останню чергу недостатню жорсткість у поводженні з підлеглими. Партійні «чистки», пов’язані не тільки кар’єрного зростання, але й фізичного виживання, в умовах формування монопрофільного міста були спрямовані на його «пролетарське ядро». Через це особливі форми соціальної комунікації у поселенні набували великої здатності відтворюватися. Завдяки травматичності досвіду, механізмам та структурам командної економіки ці форми набували здатності у подальшому суттєво визначати організаційно-виробничу традицію містоутворюючих підприємств, специфіку ментальності місцевих мешканців.

Ключові слова: монопрофільне місто, Донеччина, тоталітаризм, «партійні чистки» 1930-х рр.

Monoprofile town (Donetsk region) in the context of totalitarianism: the “party purges” of the 1930s in Chasiv Yar

The «party purges» of the 1930s are studied as a factor in the formation of socio-cultural features in a monoprofile city of the Donetsk Oblast by the example of Chasiv Yar. It is determined the conditions for conducting «party purges» in the town in the context of socio-political processes of strengthening totalitarianism in the USSR. The author considers the main criteria for assessing compliance with party membership during «purges» in this «socialist town». It is clarified the social mechanisms and the influence of «purges» on the formation of local social, communicative and production traditions. The article proves that «party purges» in the early 1930s were aimed at establishing a totalitarian society in the USSR and had a powerful production and organizational effect. The time of intensive «purges» coincided with the formation of numerous monoprofile settlements in the Donetsk and Luhansk Oblasts in the conditions of forced industrialization. The example of Chasiv Yar confirms that «purges» were an essential factor in creating a socio-psychological «climate» in the town helping to strengthen such a feature of social communication as mutual distrust as well as the establishment of a «hierarchy of guilt» such as «the loss of class vigilance», «class rebirth» and «a bad attitude to production» which, at the level of management, could mean insufficient rigidity in the treatment of subordinates. The «party purges» were directed on «proletarian core» and were connected at that time with the question not only of career growth but also of physical survival in the conditions of a monoprofile city’s formation. Because of this, special forms of social communication in the settlement acquired a great ability to be reproduced. Due to the traumatic nature of the experience, mechanisms and structures of the command economy, these forms acquired the ability to further significantly determine the organizational and production tradition of city-forming enterprises, the specifics of local residents’ mentality.

Keywords: a monoprofile city, the Donetsk Oblast, totalitarianism, «party purges» of the 1930s.

Стасюк О.. Діяльність В. Молотова як уповноваженого під час Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.

Метою стала спроба проаналізувати діяльність В. Молотова як особистого уповноваженого Й. Сталіна для реалізації хлібозаготівельного плану, який призвів до вилучення майже всього збіжжя в українських селян і став одним із чинників Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. Методологія і методи. Відтворюючи діяльність в УСРР В. Молотова упродовж 1932 р., авторка використала антропологічний та просопографічний підхід. При досліджені були використані такі методи: порівняльний, проблемно-хронологічний, аналізу соціально-економічних явищ, психологічної та історичної реконструкції. Висновки. Діяльність голови РНК СРСР В. Молотова як уповноваженого Й. Сталіна стала одним із чинників Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. Його організаційна діяльність спрямовувалася на безумовне виконання плану хлібозаготівлі, накресленого і затвердженого політбюро ЦК ВКП(б). Отримавши надзвичайні повноваження особисто від Й. Сталіна та підпорядкованого йому політбюро ЦК ВКП(б), він наприкінці жовтня 1932 р. фактично зосередив партійно-радянське управління радянською Україною у власних руках. Вище політичне керівництво УСРР не змогло чи не бажало дискувати із сталінським уповноваженим і завзято виконувало його вказівки. На практиці розпорядження В. Молотова зумовили масову конфіскацію зерна та загалом продовольства у селянських господарствах, що у подальшому спричинило масове вимирання населення радянської України. Намагання приховати чи чинити спротив конфіскаційній політиці комуністичного режиму були ліквідовані перманентними арештами та під час розпочатої 20 листопада 1932 р. масової каральної операції органів ГПУ УСРР. Її масштаби за кількістю арештів упродовж конкретного часового проміжку були співмірні із масовими операціями періоду Великого терору.

Ключові слова: Голодомор, В. Молотов, геноцид, ГПУ УСРР, хлібозаготівлі.

Molotov’s activity as a commissioner during the Holodomor-Genocide of 1932–1933

The aim of the article is to analyze the activities of Molotov as Stalin’s personal commissioner for the implementation of the grain procurement plan, which led to the taking of almost all grain from Ukrainian peasants and was one of the factors of the Holodomor genocide of 1932–1933. Methodology and methods. Reconstructing Molotov’s activities in the Ukrainian SSR in 1932, the author used an anthropological and prosopography approach. The following methods were used in the study: comparative, problem-chronological, analysis of socio-economic phenomena, psychological and historical reconstruction. Conclusions. The activity of the head of the Council of People’s Commissars of the Soviet Union Molotov as Stalin’s commissioner was one of the factors of the Holodomor genocide of 1932–1933. His organizational activities were aimed at the complete implementation of the grain procurement plan, drawn up and approved by the Politburo of the Central Committee of the Russian Communist Party (of Bolsheviks). Having received extraordinary powers personally from Stalin and Politburo which was subordinated to him, he took total control of the party-Soviet administration of Soviet Ukraine at the end of October 1932. The top political leadership of the Ukrainian SSR was unable or unwilling to argue with Stalin’s commissioner and zealously followed his instructions. Molotov’s orders in practice led to the mass confiscation of grain and food on peasant farms, which was a cause of the mass extinction of the population of Soviet Ukraine. Attempts to conceal or oppose the confiscation policy of the communist regime were suppressed by permanent arrests and during the mass punitive operation of GPU of the Ukrainian SSR, which began on 20 November 1932. The scale of that operation in terms of the number of arrests was commensurate with the mass operations of the Great Terror period.

Keywords: Holodomor, Molotov, genocide, GPU of the Ukrainian SSR, grain procurement.

Лисенко О.. Маніпуляція компрометуючою інформацією як метод фальсифікації слідства в умовах Великого терору (на прикладі архівно-кримінальної справи на А. Геплєра)

Мета – використовуючи матеріали архівно-кримінальної та особової справ на колишнього заступника начальника УНКВС по Чернігівській області Авраама Ілліча Геплєра, дослідити маніпуляції компрометуючою інформацією для підтвердження контрреволюційної троцькістської діяльності. Розкривається ступінь причетності співробітників прикордонних загонів, окружних, обласних та республіканського апаратів ДПУ–НКВС у здійсненні контрабанди та фінансових оборудках, їхній вплив на формування корумпованої системи взаємовідносин та впливу на кар’єрний зріст А. Геплєра.Методологія та методи. Спираючись на просопографічний підхід до історичних досліджень, авторка розкрила формування корупційної складової в агентурно-оперативній діяльності органів державної безпеки радянської України. У дослідженні використані як загально-наукові, так і спеціально-історичні методи наукового пізнання, зокрема, порівняльно-історичний, історико-генетичний, лінійно-хронологічний методи.Висновки. Наявні матеріали свідчать, що заарештований згідно звинувачень у «контрреволюційній троцькістській діяльності» А. Геплєр виявився непричетним до «троцькістської організації». Він був сумлінним чекістом, який виконував вказівки вищого партійно-радянського керівництва і знищував «ворогів» соціалістичної держави. Одночасно з цим займався контрабандою та спекуляцією, не гребував прибутком та отримував матеріальний зиск за найменшої нагоди. Можливість здійснювати контрабандні операції зумовила його неформальні зв’язки серед партійного та чекістського керівництва, які, у свою чергу, покривали його корупційні оборудки.Під час чергової «чистки» апарату держбезпеки ці зв’язки виявилися фатальними для А. Геплєра. Оскільки конкретних проявів «троцькістської діяльності» не було виявлено, контрабанда та фінансові оборудки стали доказом контрреволюційної роботи.Активна участь А. Геплєра у здійснені Великого терору, його безпосередня участь у фальсифікації кримінальних справ та тортурах підслідних залишилися за лаштунками розслідування у 1938–1939 рр. Лише під час перегляду кримінальної справи упродовж 1956–1960 рр. ця тема, хоча і побіжно, була відображена у документах додаткового розслідування.

Ключові слова: політичні репресії, троцькізм, чекісти, контрабанда, НКВС, валютні операції.

Manipulation of compromising information as a method of falsification during the investigation in the Great Terror (on the example of A. Hepler’s archival-criminal case)

The goal is to investigate the manipulation of compromising information, which was used to confirm the counter-revolutionary Trotskyist activities based on the materials of archival-criminal and personal cases of the former deputy head of the UNKVD in Chernihiv region, Abraham Ilyich Hepler. In the article, the author has revealed the involvement of employees of border detachments, district, regional and republican apparatuses of the DPU–NKVD in smuggling and illegal financial transactions as well as their influence on the formation of a corrupt system. This system affected the career growth of A. Hepler. Methodology and methods. Based on a prosopographic approach to historical research, the author has investigated corruption in the intelligence and operational activities of the state security agencies of Soviet Ukraine. Both general-scientific and special-historical methods of scientific cognition were used in the research, in particular, comparative and chronological methods. Conclusions. The available materials show that A. Heppler, arrested on charges of participation in «counter-revolutionary Trotskyist activity» was not involved in the «Trotskyist organization». He was a conscientious Chekist who followed the instructions of the top party leadership and destroyed the «enemies» of the socialist state. At the same time, he engaged in smuggling and speculation, did not neglect to get profits and received material gain at the slightest opportunity. Smuggling operations allowed him to establish informal ties with the party and Chekist leadership, which in turn covered up his corrupt actions. During the next «purge» of the state security apparatus, those connections turned out to be fatal for A. Hepler. As no specific manifestations of «Trotskyist activity» were found, smuggling and financial transactions were evidence of his counter-revolutionary work. A. Hepler’s active participation in the Great Terror as well as his role in the falsification of criminal cases and torture were ignored during investigation in 1938–1939. It was only within the review of the criminal case in 1956–1960 that this topic was mentioned in the documents of the additional investigation.

Keywords: political repressions, Trotskyism, Chekists, smuggling, NKVD, currency transactions.

Романець Н.. Режим "чорних дошок" у Дніпропетровській області

Мета дослідження полягає у висвітленні «чорнодощечного» режиму, запровадженого у Дніпропетровській області під час хлібозаготівельної кампанії 1932/1933 р.: масштабів, застосованих репресивних заходів, пропагандистських акцій, їхнього впливу на виконання хлібозаготівлі та наслідків. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, усебічності. Для реалізації мети були застосовані порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний методи. Опрацювання архівних документів здійснено завдяки методам джерелознавчого та герменевтичного аналізу. Висновки. Колективні об’єднання та сільради Дніпропетровської області почали заносити на «чорну дошку» ще до ухвалення постанови політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р., застосовуючи до них товарну блокаду. Після санкціонування «чорнодощечного» покарання республіканською владою, партійно-радянське керівництво Дніпропетровщини до початку грудня 1932 р. занесло на «чорну дошку» 228 колгоспів у 44 районах. Спочатку «чорнодощечні» заходи застосовувалися до колгоспів з найнижчими показниками виконання хлібозаготівлі. Але наприкінці грудня 1932 р. обласна влада під тиском сталінського емісара П. Постишева змінила підхід до визначення об’єктів репресії. На «чорну дошку» почали заносити великі колгоспи із значними заготівельними планами, що складали вагому частину районного та обласного плану хлібозаготівлі. До «чорнодощечних» сіл та колгоспів застосовували адміністративні репресії: товарну блокаду, штрафування селян-одноосібників у натуральній і грошовій формі, дострокове стягнення фінансової заборгованості з колгоспів. У «чорнодощечних» селах проводилася чистка колгоспів, партосередків від «контрреволюційних елементів». Репресивні заходи поєднувалися з пропагандистськими: вивішувалися дошки ганьби, плакати й гасла. Республіканські та обласні газети відряджали до них спеціальних кореспондентів для написання пропагандистських матеріалів. Після офіційного завершення хлібозаготівельної кампанії 5 лютого 1933 р. у Дніпропетровській області на «чорній дошці» залишилося 128 колгоспів. Головним наслідком «чорнодощечного» режиму, запровадженого в селах Дніпропетровської області, стали масовий голод і велика смертність населення.

Ключові слова: репресії, «чорні дошки», колгоспи, Дніпропетровська область.

The system of «blacklisting» in Dnipropetrovsk region

The purpose of the article is to highlight the system of «blacklisting» in Dnipropetrovsk region during the period of the grain procurement campaign in 1932/33: the scale, repressive measures, propaganda campaigns, their impact on the implementation of grain procurement and the consequences. The methodology of research is based on the principles of historicism, scientificity and comprehensiveness. Comparative-historical, problem-chronological and historical-genetic methods were used to achieve the goal of this research. The hermeneutic method was important to analyze archival documents. Conclusions. Collective farms (kolkhozes) and villages of Dnipropetrovsk region had been listed to so-called the «black board» (chorna doshka) even before the resolution of the Politburo of the Central Committee of the CP(b)U on November 18, 1932, was adopted. Trade blockade was undertaken to the rural settlements of this region. When the «blacklisting» as a punishment was sanctioned by the republican authorities, the party Soviet leadership of Dnipropetrovsk region listed 228 collective farms of 44 districts to the «black board» at the beginning of December 1932. Initially, the blacklist system was applied to collective farms which rates of grain procurement were the lowest. However, at the end of December 1932, the regional authorities, pressured by Stalin’s emissary P. Postyshev, changed their approach to defining the objects of repression. The large collective farms that had to fulfill the largest part of the district and regional grain procurement plan were listed to the «black board» too. Administrative repressions applied to the blacklisted villages and collective farms. These farms were cut off from trade and had their monetary loans and grain advances called in; individual farmers had to pay a monetary fine and food was confiscated as a «penalty». At the same time the purges of the party cells as well as the collective farms took place in the blacklisted villages. These repressive measures were combined with propaganda ones. The «black boards» were installed at entrances to the settlements and special correspondents of republican and regional newspapers were sent there to write the reportages. After the grain procurement campaign was ended officially on February 5, 1933, 128 collective farms were still listed to the «black boards» in Dnipropetrovsk region. The main consequences of «blacklisting» system in the villages of Dnipropetrovsk region were mass starvation and higher mortality rates.

Keywords: repressions, blacklisting, «black boards» (chorna doshka), collective farms, Dnipropetrovsk region.

Когут А.. Підсумки та результати депортації "Запад" за документами МДБ УРСР

Мета статті – дослідження підсумків та встановлення кількісних результатів депортаційної операції «Запад» жовтня 1947 р. шляхом проведення аналізу комплексу архівних документів органів МДБ УРСР, що були визначені безпосереднім виконавцем масового примусового виселення.Методологія ґрунтується на застосуванні загальноісторичних компаративного та історично-критичного підходів, поєднаних з джерелознавчими та архівознавчими методами (внутрішня та зовнішня критика джерел), а також проблемно-хронологічним та статистично-аналітичним методами (із елементами квантитативного підходу).Висновки. Аналіз документів МДБ УРСР переконливо засвідчив, що потенційно остаточними кількісними результатами операції «Запад» стали дані, зафіксовані у довідці «Про результати проведеної операції з виселення сімей оунівців і бандитів зі західних областей України» від 26 грудня 1947 р.Керівництво операцією «Запад» свідомо маніпулювало кількісними показниками для заздалегідь запланованого їхнього перевиконання. Результати депортації вплинули на посилення атмосфери страху серед місцевого населення, що справило відчутний деморалізуючий ефект щодо безпосередньої підтримки українського підпілля. Водночас депортація не тільки не призвела до ліквідації структур українського визвольного руху, а й посилила активність українського підпілля.Унаслідок операції «Запад» із території Західної України було депортовано 26 332 сім’ї або 77 791 особу (більш, ніж кожного сотого мешканця семи західних областей УРСР). Втекти або уникнути виселення вдалося 8% сімей та 15,5% осіб від кількості депортованих.Депортація мала виразне «жіноче обличчя», оскільки половину від усіх виселених становили саме представниці жіночої статі (49% жінок віком старших 15-ти років). Понад половину від усіх виселених – 55 % були сім’ї раніше засуджених осіб, а сім’ї убитих – 26%. Сім’ї осіб, які перебували на «нелегальному» становищі та могли безпосередньо на момент операції брати участь в українському визвольному русі, становили лише 16%. Отже, операція фактично стала повторною репресією проти сімей, які уже зазнали тиску комуністичної тоталітарної системи.

Ключові слова: операція «Запад», радянські депортації, МДБ УРСР, протиповстанська боротьба, Західна Україна, сталінські репресії.

Outcomes and results of deportation «Zapad» («West») by the documents of the MGB UkrSSR

The purpose of the article is to establish quantitative results and research of outcomes of the deportation operation «Zapad» («West») in October 1947, by analyzing a complex of archival evidences by the MGB UkrSSR, as the direct executor of mass forced evictions. The methodology is based on the application of general historical-comparative and historical-critical approaches, combined with source studies and archival methods (internal and external critique of sources), as well as problem-chronological and statistical-analytical methods (with elements of quantitative approach). Conclusions. Analysis of the MGB documents convincingly shows that the potential final quantitative results of Operation «Zapad» are the data recorded in the note «On the results of the operation to evict the families of OUN members and bandits from the western regions of Ukraine» of December 26, 1947. The commanders of Operation «Zapad» deliberately manipulated quantitative indicators in order to overfulfill the plan. The results of the deportation intensified the atmosphere of fear among the local population, which had a significant demoralizing effect on the direct support of the Ukrainian underground. At the same time, the deportation not only did not lead to the liquidation of the structures of the Ukrainian liberation movement, but also intensified the activity of the Ukrainian underground. As a result of Operation «Zapad», 26 332 families or 77 791 people (more than every hundredth inhabitant of the seven western regions of the Ukrainian SSR) were deported from the territory of Western Ukraine. 8% of families and 15.5% person in relation to all forcibly evicted managed to escape or avoid deportation. The deportation had a distinct female face, as half of all evicted women were women (49% of women over the age of 15). More than half of all evictees – 55% – were families of previously convicted persons and families of those killed – 26%. The families of people who were in an «illegal» position and could directly participate in the Ukrainian liberation movement at the time of the operation were only 16%. Thus, the operation actually became a repeated repression against families who had already come under pressure from the Soviet totalitarian system.

Keywords: Operation «Zapad» («West»), Soviet deportations, MGB UkrSSR, counterinsurgency, Western Ukraine, Stalinist repressions.

Кузіна К.. Удаваний сміх: образ ВЧК/ОГПУ/НКВД у офіційному гумористичному дискурсі (1920–1930-ті рр.)

Метою дослідження є характеристика образу радянських органів держбезпеки та механізму його формування у офіційному гумористичному дискурсі СРСР 1920–1930-х рр. Методологія. Теоретичною основою є символічний інтеракційний підхід (зосереджується на ролі гумору в побудові значень та соціальних відносин у соціальній взаємодії), функціоналістський підхід (трактує гумор з точки зору соціальних функцій, які він виконує для суспільства або соціальної групи) та історико-порівняльний підхід (намагається зрозуміти соціальну роль гумору шляхом порівняння часу та місця). У дослідженні був використаний метод контент-аналізу під час роботи із текстовими та візуальними матеріалами радянських гумористичних видань «Крокодил» та «Червоний перець», що стали основою джерельної бази цієї статті. Висновки. Офіційний політичний гумор був засобом радянської агітації та пропаганди. Правляча партія мала монополію на засоби трансляції офіційних жартів, встановивши контроль та цензуру на гумористичними друкованими виданнями. У межах комедійного контексту репрезентувалося протиставлення типізованих образів «ворога» та «героя». Радянському офіційному гумористичному дискурсу було властиве глузування над «ворогом», і водночас – звеличення та героїзація ВЧК/ОГПУ/НКВД. У сюжетах сатиричних поезії/прози, карикатурах відбувалася стереотипізація образу співробітників радянських спецслужб як захисника надбань революції та борця із порушниками закону і ворогами радянського ладу. Авторитарна влада прагнула уникнути іронії над органами держбезпеки і окреслювала рамки дозволеного сміху. У офіційних гумористичних текстах та карикатурах переважали зразки несатиричного гумору. Трансльований владою офіційній політичний гумор мав на меті закріпити соціальний порядок.

Ключові слова: пропаганда, політичний гумор, карикатура, радянська сатира, ВЧК/ОГПУ/НКВД.

Pretended Laughter: The Image of the Cheka/OGPU/NKVD in Official Humorous Discourse (the 1920s–1930s)

The article aims at characterizing the image of the Soviet intelligence service and the mechanisms of its creation in the official humorous discourse of the USSR in the 1920s and 1930s.Methodology. This research is based on the symbolic interactionist approach to humor (focuses on the role of humor in the construction of meanings and social relations in social interaction), the functionalist approach (interprets humor in terms of the social functions it fulfills for a society or social group) and the historical-comparative approach (attempts to understand the social role of humor through comparisons in time and place). The method of content analysis was used to investigate textual and visual materials of the Soviet humorous magazines «Crocodile» and «Red Pepper», which were the main historical sources of this study.Conclusions. Official political humor was a means of Soviet agitation and propaganda. The ruling party of the Soviet Union had a monopoly over the means of producing official jokes. All publications were owned, controlled and censored by the state. The opposition between «enemy» and «hero» was represented within the comedic context. The Soviet official humorous discourse was characterized by the ridicule of the «enemy» and, at the same time, the glorification of the Cheka/OGPU/NKVD as a «hero» and a «winner». In the plots of satirical poetry or prose and in the cartoons, there were the stereotypical images of Soviet intelligence officers as defenders of the achievements of the revolution, fighters against lawbreakers and enemies of the Soviet system. The authoritarian state tried to avoid laughter at the state security agencies as well as outlined the framework of permitted laughter. There were samples of non-satirical humor in official humorous texts and caricatures. The official political humor was aimed at consolidating social order in the USSR.

Keywords: propaganda, political humor, caricature, Soviet satire, Cheka/OGPU/NKVD.

Маєвський О.. Засоби та методи поширення друкованих агітаційно-пропагандистських матеріалів в інформаційно-психологічних операціях у ХХ ст.

Мета дослідження – проаналізувати основні засоби поширення друкованих агітаційно-пропагандистських матеріалів при проведенні інформаційно-пропагандистських операцій.Методи та методологія. Автором використані загальнонаукові, міждисциплінарні та історичні дослідницькі прийоми. Розглядаються технічні засоби, що використовувалися в інформаційно-психологічних операціях, починаючи з 1870 р. Автор описав деякі конструкції та механізми для розсіювання друкованих матеріалів з повітря. Простежується еволюція та технічне вдосконалення безпілотних апаратів, які використовувалися для поширення листівок над позиціями ворога та в тилу. Узагальнено матеріальний арсенал засобів, методи і масштаби поширення друкованої продукції під час Першої світової війни. Наводяться статистичні дані по кількості розсіяних матеріалів під час Першої та Другої світових війн. Аналізується практичний досвід використання безпілотних апаратів та агітаційних снарядів під час світових воєн та локальних конфліктів. Подано характеристики типових зразків носіїв легкої невеликоформатної друкованої пропагандистської продукції. Визначено роль і місце усього арсеналу засобів і методів поширення друкованих агітаційно-пропагандистських матеріалів в інформаційно-психологічних операціях.Засоби розповсюдження умовно стратифіковані на 4 групи: 1) за допомогою авіації та сучасних безпілотних апаратів; 2) за допомогою артилерії: прицільних засобів засилання агітснарядів, агітмін, агітгранат різних видів; 3) за допомого повітроплавних технічних засобів з відсутніми двигунами та електроприводами: агітзмії, катапульти, повітряні кулі-балони та інші; 4) розповсюдження розвідувальними та десантними підрозділами, партизанськими загонами та цивільним населенням. Малоформатні друковані агітаційно-пропагандистські матеріали поступово втрачають свою актуальність, поступаючись інтернет-мемам та демотиваторам, які не потребують додаткових затрат на друк та значно легше поширюються в соціальних мережах. Розвиток супутникових теле- і радіотехнологій, а також використання мережі internet дає широкі можливості для проведення різноманітних психологічних операцій та розповсюдження різних видів пропаганди як в мирний час, так і під час ведення повномасштабних збройних конфліктів. Проте, досвід із залучення різноманітних засобів і методів поширення друкованих агітаційно-пропагандистських матеріалів періодично стає в нагоді і в сучасних локальних конфліктах.

Ключові слова: інформаційно-психологічна операція, війна, агітаційно-пропагандистські матеріали, листівки, повітряна куля, повітряні змії, залистовування, агітаційний снаряд, розсіювання, безпілотні апарати.

Means and methods of distribution of printed propaganda materials in information and psychological operations in the twentieth century

The article analyzes the main means of distribution of printed propaganda materials. The technical means used in information psychological operations since 1870 are considered. Examples of designs and mechanisms for scattering of printed materials from air are given. The evolution and technical improvement of unmanned aerial vehicles used to distribute leaflets over enemy positions and in the rear can be traced. The material arsenal of means, methods and scales of distribution of printed materials during the First World War is generalized. Statistics on the number of scattered materials during the First and Second World Wars are given. The practical experience of using unmanned aerial vehicles and agitation shells during world wars and local conflicts is analyzed. The characteristics of typical samples of carriers of light small - format printed propaganda products are given. The role and place of the whole arsenal of means and methods of distribution of printed propaganda materials in informational and psychological operations are determined. Means of distribution are conditionally stratified into 4 groups: 1) by means of aviation and modern unmanned aerial vehicles; 2) with the help of artillery: aiming means of agitation shells, agitmin, agit grenade of different types; 3) with the help of aircraft with missing engines and electric drives: agitation, catapults, balloons, balloons, and others. 4) distribution by reconnaissance and landing units, guerrilla units and civilians. Small-format printed propaganda materials are gradually losing their relevance, giving way to Internet memes and demotivators, which do not require additional printing costs and are much easier to distribute on social networks. The development of satellite TV and radio technologies, as well as the use of the Internet, provides ample opportunities for various psychological operations and the spread of various types of propaganda, both in peacetime and during large-scale armed conflicts. However, the experience of using various means and methods of disseminating printed propaganda materials is periodically useful in modern local conflicts.

Keywords: information-psychological operation, war, propaganda materials, leaflets, balloon, kites, flares, agitation projectile, scattering, unmanned aerial vehicles.

Макарчук С., Побережець Г.. Репресована Феміда: архівно-кримінальна справа голови Миколаївського обласного суду А. Онищенка

Метою статті стало вивчення причин та методів фальсифікації кримінальних справ органами державної безпеки під час Великого терору 1937–1938 рр., їхні особливості стосовно членів суддівського корпусу. Методологія ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму та всебічності розгляду проблеми. Застосовані порівняльний, проблемний та хронологічний методи. У статті прослідковується еволюція радянської системи судочинства в бік її уніфікації та централізації, адаптація під потреби керівників комуністичного режиму. На основі архівно-кримінальної справи першого голови Миколаївського обласного суду А. Г. Онищенка розглядаються основні тенденції у підборі кадрів радянських суддів. Фахова освіта, глибокі знання різних галузей права були незатребувані. Основні критерії для успішної кар’єри судді – це лояльність до політичного режиму, належність до Комуністичної партії та «незаплямована» біографія. При цьому повністю ігнорувалися основні принципи цивілізованого судочинства: відокремленість судової влади, незалежність суддів тощо. Окремі судді дотримувалися процесуальних норм при розгляді кримінальних справ, сфабрикованих співробітниками НКВС, повертали їх на повторне розслідування. У багатьох випадках суди стали заважати органам держбезпеки у реалізації масових репресій. Не випадково одним з обвинувачень голові Миколаївського суду фігурувало «змазування» справ по контрреволюції та зайва прискіпливість. До обвинувачення А. Онищенку слідчі Миколаївського УНКВС залучили участь у «бандах» у 1919–1920 рр., в «антирадянській українській націоналістичній повстанській організації», «побитті» радянських та партійних кадрів тощо. Однак кримінальну справу на А. Г. Онищенка та декількох інших суддів Миколаївського обласного суду чекісти не довели до логічного завершення. Наприкінці 1938 р. масові репресивні акції були згорнуті. Восени 1939 р. кримінальна справа на А. Онищенка була припинена.

Ключові слова: народний суд, обласний суд, Великий терор, НКВС, революційний трибунал.

The Repressed Themis: the case of the head of Mykolaiv Regional Court A. Onyshchenko

The purpose of the article is to identify the reasons and methods of falsification of criminal cases by state security agencies during the Great Terror of 1937–1938, their features regarding the judiciary staff. The methodology is based on the principles of objectivity, historicism and comprehensive consideration of the problem. Comparative, problem and chronological methods are used. The article traces the evolution of the Soviet judicial system towards its unification and centralization, adjustment to changes in the policy of the political regime. Major trends in the selection of Soviet judges are traced based on the biography of the particular person, A. Onyshchenko. Professional education, great knowledge in various branched of law were unclaimed. Major criteria for a successful career as a judge were the loyalty to the political regime, communist party membership, and «clear» biography in terms of class nature. At the same time, such principles of civilized justice as the separation of the judiciary from the administration, the independence of judges, etc. were completely ignored. Despite the fact that A. Onyshchenko met all the requirements for a successful career in law, the wave of the Great Terror did not pass him by. The courts were forced to follow procedural rules in the cases fabricated by NKVD officers and remanded them for re-investigation. Despite being controlled by party committees and the justice departments. Thus, objectively, both the people’s and regional courts began to obstruct the security forces in carrying out repressions in many cases. It is no coincidence that one of the accusations against the chairman of the Mykolaiv court was «smearing» of cases on counterrevolution and excessive meticulousness. The investigators from the Mykolaiv UNKVD also included his participation in «political gangs» in 1919–1920, in the anti-Soviet Ukrainian nationalist insurgent organization, in the «beating» of Soviet and party cadres, and so on in the formula for accusing Onyshchenko. However, the chekists didn’t finish the case of the execution of A. Onyshchenko and some other judges of Mykolaiv Regional Court. At the end of 1938, mass repression was finished and, as a result, the possibility of uncontrolled use of physical and psychological pressure on those arrested by investigators was limited. In autumn, 1939, A. Onyshchenko’s case was closed.

Keywords: people’s court, regional court, NKVD, revolutionary tribunal.

Подкур Р.. Інформаційно-аналітичні документи ГПУ УСРР про Голодомор 1932–1933 рр.

Метою статті стало дослідження створення інформаційних документів органів державної безпеки про Голодомор 1932–1933 рр. Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, усебічності. При класифікації документів комуністичних спецслужб був застосований провінієнц-принцип. Для реалізації мети були застосовані проблемний, хронологічний, конкретно-пошуковий методи. Висновки. Упродовж 1930–1931 рр. секторами ГПУ УСРР була реорганізована і створена агентурна мережа, що була спрямована на жорсткий контроль за політичною, економічної ситуацією, настроями населення в адміністративно-територіальних одиницях. Керували агентурними мережами районні уповноважені ГПУ УСРР. Система підбору агентів спрямувалася на отримання інформації безпосередньо із соціальних груп, що були об’єктами пильної уваги співробітників державної безпеки: робітники, соціалістичний сектор (радгоспи, МТС, колгоспи) із поділом на соціальні прошарки, індивідуальний сектор, куркулі і куркульські виселки, національні громади, інтелігенція, службовці, безробітні, колгоспний, радянський, адміністративно-судово-слідчий апарат, земельні органи, кооперація, військові об’єкти. При вербуванні співробітники держбезпеки враховували певні індивідуальні якості агента: він мав бути лояльним до радянської влади, але не проявляти активність у громадському житті, ініціативним, моторним, жвавим, із адекватним сприйняттям дійсності, вмінням завойовувати довіру людей. У період Голодомору 1932–1933 рр. районні уповноважені ГПУ УСРР докладно інформували про рівень виконання плану хлібозаготівлі, факти канібалізму, масової смертності населення, харчування сурогатами тощо. Співробітники ГПУ УСРР зайняли чільне місце у збиранні й узагальненні статистичної інформації. На дані ГПУ УСРР посилалися партійні керівники всіх рівнів. Тому ці статистичні дані важливі як джерело для проведення статистичних досліджень щодо кількості загиблих від голоду у 1932–1933 рр.

Ключові слова: агентурна мережа, Голодомор, ГПУ УСРР, районний уповноважений.

Information and analytical documents of the GPU of the UkrSSR about the Holodomor 1932–1933

The purpose of the article is the research of the process of creating the information documents of the state security service, devoted to the Holodomor 1932–1933. The methodology bases on the principles of historicism and scientific comprehensive analysis. The author used the provenience principle to classify the documents of the Communist secret services, and the problem, chronological, and specific search methods to achieve the goal. Conclusions. In 1930–1931, the GPU sectors of UkrSSR reorganized and created the agency network aimed at strict control over the political and economic situation, as well as the public sentiments. District networks were managed by district commissioners of the GPU of the USSR. The system of agents selection aimed at obtaining information directly from social groups that were the object of close attention of state security officers: workers, socialist sector (state and collective farms, the machine tractor station) divided into social strata, individual sector, kulaks and kulak settlements, national communities, intellectuals, public servants, unemployed people; collective farm, Soviet, administrative-judicial investigative executives, land authorities, cooperation, military facilities. In the process of recruiting, state security officers took into consideration individual qualities of the potential agent: he had to be loyal to the Soviet government, but not active in public life, proactive, agile, lively, with adequate perception of reality and the ability to gain people’s trust. During the Holodomor 1932–1933, the district commissioners of the GPU of the UkrSSR in minute detail analyzed the level of implementation of the grain procurement plan, the facts of cannibalism, mass mortality, eating the surrogates, and so on. Employees of the GPU of the UkrSSR took a leading place in the data collection and compilation. Party leaders of all levels referred to this collected data. Therefore, this statistics data is important as a source for quantitive research on the number of deaths from hunger during 1932–1933.

Keywords: agency network, Holodomor, GPU of the UkrSSR, district commissioner.