Зміст
Державний терор радянської доби
Тинченко Я. Справа "Харківської петлюрівської організації": загадкова історія старшин полку ім. Богдана Хмельницького — с. 5–41 · DOI
Байкенич Д. Людоїдство в Україні під час масового штучного голоду 1921–1923 рр. — с. 42–77 · DOI
Коляструк О., Літинський В. Історія Великого терору крізь призму антропологічного підходу — с. 78–109 · DOI
З історії спецслужб
Ворожко В. Радянська оборонна промисловість та органи державної безпеки у 1932–1936 рр. — с. 110–136 · DOI
Лисенко О. "Абсолютно чесний більшовик…": стратегії виживання під час слідства у 1938 –1939 рр. (на прикладі архівно-кримінальної справи співробітника УНКВД по Чернігівській області Е. Шперлінга) — с. 137–160 · DOI
Особа у контексті історії
Петровський Е., Руденко М. Свояк комісара І. Леплевського: життя та кар’єра Давида Ізраїльовича Джиріна — с. 161–182 · DOI
Contents
State terror of the soviet era
Tynchenko Ya. The case of “Kharkiv petlurivska organisation”: a mysterious history of the starshynas of Bohdana Hmelnytskoho regiment — pp. 5–41 · DOI
Baikienich D. Cannibalism in Ukraine during the mass man-made famine of 1921–1923 — pp. 42–77 · DOI
Koliastruk O., Litynskyi V. Anthropological approach to the history of the Great Terror — pp. 78–109 · DOI
From the history of intelligence services
Vorozhko V. Soviet defense industry and state security bodies in 1932–1936 — pp. 110–136 · DOI
Lysenko O. “An Absolutely Honest Bolshevik…”: Survival Strategies during the Investigation of 1938–1939 (Based on the Criminal Case of UNKVD Officer E. Shperling in the Chernihiv Region) — pp. 137–160 · DOI
The person in historical context
Petrovsky E., Rudenko M. Commissar Leplevsky’s brother-in-law: the life and career of Davyd Israeliovych Dzhyrin — pp. 161–182 · DOI
Анотації / Abstracts
Тинченко Я.. Справа "Харківської петлюрівської організації": загадкова історія старшин полку ім. Богдана Хмельницького
Метою статті є розкриття механізм інфільтрації співробітників ГПУ УСРР в середовище активних учасників збройної боротьби проти радянської влади для їхнього подальшого використання у провокаціях проти колишніх вояків Армії УНР та викритті українського підпілля. Також досліджується подальший життєвий шлях осіб, які у 1920-і рр. мешкали в УСРР та фігурували у кримінальних справах ГПУ, а пізніше за нез'ясованих обставин опинилися в еміграції у США. Методологія грунтується на принципах науковості, історизму, усебічного дослідження архівних джерел. УВ процесі роботи було застосовано проблемний, хронологічний, порівняльний, пошуково-генеалогічний методи. Висновки. Органи ЧК–ГПУ ретельно слідкували за всіма колишніми активними учасниками збройної боротьби за незалежність УНР на теренах УСРР. Для виявлення їх справжніх настроїв, думок, а також можливих антирадянських намірів та планів ГПУ широко вербувало агентів серед колишніх ветеранів Армії УНР. Співробітники ГПУ схиляли колишніх військовослужбовців до відвертих розмов та інспірувало створення неіснуючих антирадянських організацій. Однією з таких операцій стала справа т.зв. «Харківської петлюрівської організації», існпірована ветеранами Армії УНР, агентами ГПУ Петровським та Трофименком (Васильєвим) восени 1921 р. Об'єктами розробки агентів ГПУ стали передусім колишні старшини 1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького, а також інші бійці Армії УНР, які мешкали у Харкові та на Полтавщині, й остаточно не змирилися з перемогою радянської влади. Двоє осіб, які фігурували у справі т.зв. «Харківської петлюрівської організації»: колишній командир полку ім. Богдана Хмельницького Степан Лазуренко та професор медицини Михайло Міщенко, у 1940-і рр. опинилися у Німеччині, а пізніше емігрували у США, де відігравали помітну роль серед української еміграції.
Ключові слова: ГПУ УСРР, Армія УНР, 1-й Український козацький полк ім. Богдана Хмельницького, українська еміграція, Степан Лазуренко, професор Михайло Міщенко.
The case of “Kharkiv petlurivska organisation”: a mysterious history of the starshynas of Bohdana Hmelnytskoho regiment
The article aims to expose the bodies of the GPU of the Ukrainian SSR's recruitment mechanisms for active participants in the armed struggle against the Soviet authorities in order to further use them in provocations against former UPR Army soldiers and the identification of Ukrainian resistance. The paper also looks at the subsequent lives of those who lived in the USSR in the 1920s, were involved in GPU investigation cases, and eventually found themselves forced to emigrate to the USA for unknown reasons.The methodology is founded on the ideas of historicism, scientificity, and thorough examination of archival sources. Chronological, comparative, search, and genealogical methods were used to solve the research challeng
Keywords: GPU of the Ukrainian SSR, Army of the Ukrainian People's Republic, 1-st Bohdana Khmelnytskoho Ukrainian Cossack Regiment, Ukrainian emigration, Stepan Lazurenko, Professor Mykhailo Mishchenko.
Байкенич Д.. Людоїдство в Україні під час масового штучного голоду 1921–1923 рр.
Мета. На підставі наукових праць та архівних документів комплексно дослідити прояви людоїдства в Україні під час масового штучного голоду 1921–1923 рр.; визначити закономірності й особливості цього явища; окреслити географію його поширення та масштаб; показати реакцію влади та громадськості на акти канібалізму. Методологія ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціально історичних методів дослідження, зокрема, проблемно-хронологічного, ретроспективного, конкретно-пошукового, системно-структурного, статистичного та інших. Висновки. Масове людоїдство на території України з’явилося під час масового штучного голоду 1921–1923 рр. Його поява, значною мірою, пов’язана з припливом голодуючих переселенців із Поволжя та завезенням ними такої «практики». Там це явище проявилося ще в 1921 р., а масштаб був у рази більшим. Канібалізм не був притаманний ментальності українців до 1921 р. Саме тому представники комуністичного режиму та громадськість неоднозначно і розмито сприймали це явище. З одного боку, нібито як звичайний злочин, а з іншого – прояв хвороби та психічних розладів. Останнє підтверджує неабиякий науковий інтерес лікарів до його вивчення. Поширення людоїдства серед місцевого населення українських голодуючих губерній відбувалося через безпосередній (візуальний) або дистанційний (чутки) досвід. Зібрана нами інформація про щонайменше 106 випадків або згадок про людоїдство не є вичерпною. Епіцентром прояву канібалізму були Запорізька та Миколаївська губернії. Це були найбільш постраждалі від голоду регіони України. Пік людоїдства припав на весну 1922 р. Серед канібалів переважали одинаки, але близько третини випадків були пов’язані із діяльністю груп. Прослідковувалася чітка диспропорція жінок і чоловіків. Головною групою жертв були переважно власні діти віком до 9 років. Дорослі ставали жертвами втричі рідше. Домінувало людоїдство з попереднім вбивством жертви, трупоїдство відбувалося в кожному четвертому випадку. Реакція громадськості на акти людоїдства була неоднозначною. Поруч із умовно легким покаранням (нанесення легких тілесних ушкоджень та виключення з громади) існували тяжчі прояви агресії щодо людоїдів (самосуди – побиття до смерті чи розстріл). Останній варіант розправи домінував. Більшість затриманих людоїдів померли через виснаження чи самосуди. Ті з них, хто вижив, могли бути причетні до поширення практики канібалізму під час Голодомору.
Ключові слова: масовий штучний голод, УСРР, людоїдство, канібалізм, трупоїдство, жертви, самосуди, психіатрія, злочин
Cannibalism in Ukraine during the mass man-made famine of 1921–1923
Objective. Based on scientific works and archival documents, this study aims to comprehensively examine manifestations of cannibalism in Ukraine during the mass man-made famine of 1921–1923; to identify the patterns and specific characteristics of this phenomenon; to outline its geographical spread and scale; and to analyze the reactions of both the authorities and the public to acts of cannibal
Keywords: mass man-made famine, Ukrainian SSR, cannibalism, anthropophagy, corpse consumption, victims, extrajudicial punishment, psychiatry, crime.
Коляструк О., Літинський В.. Історія Великого терору крізь призму антропологічного підходу
Метою статті є спроба простежити, як у вітчизняній історіографії Великого терору антропологічний підхід з інструментально-прикладного (допоміжного) набув статусу домінантно-визначального при вивченні суб’єктів і об’єктів репресій. Методологія та методи. Історіографічний аналіз студій терору здійснюється через оптику антропоцентризму. Динаміка антропологічного підходу простежується від зародження під час студіювання об’єктів терору (жертв) до концептуального аналізу суб’єктів терору (ідеологів, організаторів, виконавців) із застосуванням елементів антропології жертви, антропології середовища, антропології повсякдення, постколоніальної антропології. Висновки. У добу незалежності людиноцентричний підхід в історіографії Великого терору був наскрізним, інтенсивність і повнота його застосування залежали від об’єкту і предмету вивчення, повноти джерельної бази, а також від суспільного зацікавленості, наукової актуальності та інтелектуального потенціалу дослідника(ків). Еволюція людино-орієнтованого підходу була тривалою і складною, вона розгорталася у двох предметних площинах, невід’ємних одна від одної, покликаних з’ясувати історичну істину і встановити справедливість стосовно а) постраждалих (жертв) і б) винних (організаторів, призвідників, виконавців тощо). Суб’єкт-об’єктні преференції дослідницького поля і фокус дослідження не були довільними чи випадковими, вони були задані загальним поступом вітчизняної і зарубіжної історіографії і розгорталися в конкретних суспільно-політичних реаліях. Завдяки критичній антропології терору дослідникам вдалося досягти цілісного розуміння Великого терору в радянській Україні і подолати розрив між подієво-фактографічним знанням предмету і культурно-світоглядним рівнем сприйняття і розуміння суспільством радянського минулого.
Ключові слова: вітчизняна історіографія, архівна революція, антропологічний підхід, Великий терор, політичні репресії, жертви, виконавці.
Anthropological approach to the history of the Great Terror
The article's goal is to show how the anthropological approach, which was earlier instrumental and applied (auxiliary), became the dominant and crucial method in the national historiography of the Great Terror. Methods and methodology. Anthropocentrism serves as the prism through which terror studies are historiographically analyzed. Using aspects of victim anthropology, environmental anthropology, anthropology of everyday life, and postcolonial anthropology, the anthropological approach's dynamics can be traced from the beginning of the study of terror objects (victims) to the conceptual analysis of terror subjects (ideologues, organizers, and perpetrators). Conclusions. The human-centered approach to the Great Terror's historiography was cross-cutting in the post-independence era of Ukraine, and its application varied in intensity and comprehensiveness depending on the object and subject of study, the completeness of the source base, public interest, scientific relevance, and the intellectual capacity of the researcher or researchers. The development of the human-centered approach was lengthy and intricate, taking place in two interconnected fields intended to achieve justice and reveal the historical truth for a) the victims and b) the offenders (organizers, instigators, perpetrators, etc.). The research field's subject-object choices and the study's focus were not chosen at random or by chance; rather, they were determined by the overall development of both domestic and international history and emerged in particular sociopolitical contexts. Researchers have been able to attain a comprehensive understanding of the Great Terror in Soviet Ukraine and close the gap between the cultural and ideological level of society's perception and comprehension of the Soviet past and the eventual factual knowledge of the subject thanks to the critical anthropology of terror.
Keywords: historiography, archival revolution, anthropological approach, the Great Terror, political repression, victims, perpetrators
Ворожко В.. Радянська оборонна промисловість та органи державної безпеки у 1932–1936 рр.
Мета. На основі архівних та опублікованих документів, наукових праць дослідити історичні аспекти розвитку радянської оборонної промисловості в контексті її взаємовідносин з органами державної безпеки. Методологія та методи. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності, позитивізму, системності, діалектики, історизму. Дослідження базується на історичних методах: проблемно-хронологічному, історико-порівняльному, історико-правовому. Висновки. У досліджуваний період у СРСР остаточно сформувався воєнно-мобілізаційний режим із надцентралізмом влади, мілітаризацією основних сфер життя, широким використанням примусу в усіх формах. З’ясовано, що стимулом для прискореного розвитку радянської оборонної промисловості стала політична самоізоляція СРСР, ворожі відносини з багатьма країнами світу. Одним із головних продуцентів таємниць стала оборонна промисловість, розвиток якої призводив до відповідного збільшення обсягів таємного діловодства і персоналу таємно-шифрувальних підрозділів. Встановлено, що рівень цькування старих «спеців» оборонної промисловості, яких чекісти звинувачували у «шкідництві» та шпигунстві, поступово затухав, досягнувши у 1934–1935 рр. свого мінімуму, а в 1936 р. почав знову набирати оберти. Особлива увага чекістів в оборонній промисловості була прикута до етнічних німців: радянських громадян та «німецько-підданих», колишніх і дійсних громадян Німеччини й Австрії, яких підозрювали в евентуальному шпигунстві та схильності до німецького фашизму. Доведено, що діяльність радянських органів державної безпеки в оборонній промисловості зосереджувалася у всіх можливих напрямах, як притаманних органам держбезпеки, так і ні, а саме: а) контррозвідувальному: протидія шпигунству та недопущення розголошення таємниць; б) політико-ідеологічному: терор проти так званих антирадянських елементів, іноземців, різноманітних ворогів народу; в) економічному; г) фізичному контролю: охорона периметра оборонних підприємств, перепускна система; д) технологічному; е) антидиверсійному, є) протипожежному тощо.
Ключові слова: НКВС, оборонна промисловість, ОДПУ/ДПУ, ОПК, таємні відомості, УФТІ, шпигунство
Soviet defense industry and state security bodies in 1932–1936
The aim is to examine the historical facets of the growth of the Soviet military industry in connection to its interactions with state security services, based on published and archival records and scholarly publications. Methodology and methods. Objectivity, positivism, systematicity, dialectics, and historicism are the pillars of the research approach. Historical approaches – problem-chronological, historical-comparative, and historical-legal – form the foundation of the study. Conclusions. A military-mobilization regime with excessive power concentration, militarization of the major areas of life, and widespread use of coercion in all its manifestations was ultimately established in the USSR throughout the studied period of time. It was discovered that the USSR's political self-isolation and antagonistic relationship with numerous countries across the world served as the catalyst for the Soviet defense industry's rapid expansion. The defense industry emerged as one of the primary generators of secrets, and as it grew, so did the amount of secret record-keeping and the number of secret-encryption units. It was determined that the degree of persecution of former military industry "specialists," whom the Chekists accused of espionage and "mischief," gradually decreased until it peaked in 1934–1935 and then started to pick up steam once more in 1936. Chekists in the military industry paid particular attention to ethnic Germans, both Soviet citizens and "German subjects," who were legitimate former German and Austrian citizens who were suspected of espionage and having a tendency toward German fascism. The Soviet state security agencies' defense industry activities were demonstrated to be concentrated in every conceivable direction, both internal and external: a) counterintelligence: preventing the disclosure of secrets and thwarting espionage; b) political and ideological: terrorizing foreigners, so-called anti-Soviet elements, and other enemies of the people; c) economic; d) physical control: protecting the perimeter of defense enterprises and crossing systems; e) technological; f) anti-sabotage, g) firefighting, etc.
Keywords: espionage, defense industry, NKVS, ODPU/DPU, secret information, UFTI
Лисенко О.. "Абсолютно чесний більшовик…": стратегії виживання під час слідства у 1938 –1939 рр. (на прикладі архівно-кримінальної справи співробітника УНКВД по Чернігівській області Е. Шперлінга)
Мета – На основі архівних кримінальних справ та особової справи Еммануїла Анатолійовича Шперлінга, заступника начальника 3-го відділу НДКРС у Чернігівській області, це дослідження вивчає спроби звинуватити підсудного в участі в контрреволюційній троцькістській організації та співпраці з польською розвідкою. Мета дослідження – дослідити стратегії, які використовував обвинувачений, щоб уникнути покарання, та проаналізувати слідчі помилки, що в кінцевому підсумку призвели до закриття кримінальної справи. Методологія та методи – Використовуючи просопографічний підхід, автор викриває спробу сфабрикувати кримінальну справу проти Шперлінга, звинувативши його в одночасній участі в «троцькі
Ключові слова: політичні репресії, троцькізм, чекісти, органи державної безпеки, НКВС
“An Absolutely Honest Bolshevik…”: Survival Strategies during the Investigation of 1938–1939 (Based on the Criminal Case of UNKVD Officer E. Shperling in the Chernihiv Region)
Objective. Drawing on archival criminal records and the personal file of Emmanuil Anatoliyovych Shperling, Deputy Head of the 3rd Department of the UNKVD in the Chernihiv Region, this study investigates the attempts to accuse the defendant of involvement in a counterrevolutionary Trotskyist organization and collaboration with Polish intelligence. It aims to examine the strategies employed by the accused to avoid punishment and to analyze investigative errors that ultimately led to the closure of the criminal case.Methodology and Methods. Using a prosopographical approach, the author exposes the attempt to falsify the criminal proceedings against Shperling, alleging his simultaneous participation in a “Trotsky
Keywords: political repression, Trotskyism, Chekists, state security organs, NKVD
Петровський Е., Руденко М.. Свояк комісара І. Леплевського: життя та кар’єра Давида Ізраїльовича Джиріна
Мета ‒ дослідити основні віхи біографії Давида Ізраїльовича Джиріна (1904-1938) – одного з когорти радянських чекістів, які докладали зусиль для становлення репресивного апарату. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, всебічності, системності. Для реалізації мети були застосовані порівняльно-історичний і проблемно-хронологічний методи. Архівні документи досліджувались на основі використання методів джерелознавчого та герменевтичного аналізу. Висновки. Разом з багатьма подібними чекістами, Д. Джирін брав активну участь у формуванні основ тоталітарного режиму, виконував функції його захисту, в тому числі й шляхом реалізації злочинних наказів, що призводило до знищення багатьох безвинних громадян країни. Наявність родинних звʼязків з представником верхівки чекістського керівництва І. Леплевським, забезпечувала надійне прикриття всіх його дій і швидке просування кар’єрними сходами. Однак, втрата захисника, якого звинуватили в антирадянській діяльності, миттєво призвела до знищення всіх його висуванців. Д. Джирін потрапив під шквал репресій, ставши жертвою тієї системи, яку старанно створював.
Ключові слова: Д. Джирін, І. Леплевський, ЧК–ДПУ, репресії, Українська РСР
Commissar Leplevsky’s brother-in-law: the life and career of Davyd Israeliovych Dzhyrin
The aim of the article is examining the key turning points in the life of Davyd Izrailovich Dzhyrin (1904–1938), a member of the group of Soviet Chekists who worked to create a punitive and oppressive system. Methodology and methods. The research approach is founded on the ideas of impartiality, thoroughness, historicism, and systematicity. The goal was accomplished through the application of problem-chronological and comparative-historical methodologies. Research on archival documents was conducted using hermeneutic analysis and source science methods. Conclusions. Along with numerous other activists of a similar nature, D. I. Dzhyrin actively participated in the establishment of the totalitarian dictatorship and carried out its protective duties, including the execution of criminal decrees that resulted in the deaths of numerous defenseless civilians. Rapid professional advancement and dependable cover for all acts were guaranteed by the presence of familial relations with I. M. Leplevsky, the representative of the top of the Soviet leadership. However, when the patron, who was charged with anti-Soviet actions, was exterminated, all his appointees were also immediately destroyed. D.I. Dzhyrin became a victim of the system he had laboriously built after being subjected to a flurry of repressions.
Keywords: D. I. Dzhyrin, I. M. Leplevskyi, Cheka-DPU, repressions, Ukrainian SSR