Журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». № 1/2 (22/23), 2004

Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у таборах СССР 295 даних» для подальших арештів, енкаведисти вже не потребували «послуг» в’язня. 2 березня 1939 р. Військова колегія Верховного Суду СССР засудила Г. Коссака до вищої міри покарання. 3 березня вирок виконано (реабілітований Г. Коссак 1987 р.). Восени 1937 р. в Омську були страчені його брат Василь разом з дружиною Марією Миколаївною, уродженкою Львова, колишньою студенткою Інституту радянського будівництва і права у Харкові 137. Звичайно, список репресованих можна і варто продовжувати, адже доля кожної людини унікальна. Названі й сотні інших інтелігентів – вихідців з України «недержавної», які віддавали свої знання та працю для відродження державної України та прийдешнього возз’єднання всіх українських земель, загинули внаслідок терору тоталітарного комуністичного режиму. Коли Й. В. Сталін проводив ліквідацію так званої «ленінської гвардії», Л. М. Каганович, за переказами, досить влучно окреслив метод її усунення: «Ми знімаємо людей шарами» 138. Технологія суцільного усунення (репресування, ліквідації) певних політичних еліт чи навіть окремих категорій населення вочевидь була використана тоталітарною владою не лише стосовно «старих більшовиків». Одним з таких численних «знятих шарів», ретельно й жорстоко вилучених сталінськими «садівниками», й була західноукраїнська еміграція (або вихідці зі Східної Галичини, Буковини й Закарпаття) в УССР. Упродовж 30-х років було практично винищено, зокрема колишніх урядовців ЗУНР, старшин УСС та УГА, тобто людей з будь-яким досвідом національної державної роботи чи військової діяльності (прикметно, що серед них опинилися й колишні члени Галревкому, які 1920 р. здійснювали першу невдалу спробу насаджування совєтського режиму в Галичині). Виявлений автором, а також оприлюднений останніми роками іншими дослідниками матеріал переконливо свідчить, що галичан у тоталітарному СССР упродовж 1930-х років арештовували, а згодом і страчували цілими сім’ями. Гучного розголосу у Західній Україні набула трагедія родини Крушельницьких – одразу після страти у першій «кіровській хвилі» Івана і Тараса Крушельницьких. Менш відомим й по сьогодні залишається знищення комуністичним режимом братів Баданів (Дмитра, Миколи й Олександра), Дідушків (Василя, Володимира та Петра), Коссаків (Василя та Григорія, їхнього небожа – Йосипа, дружини Василя – Марії), Кузняків (Володимира та Миколи) 139, Сіяків (Івана та Миколи), подружжя Максимовичів 140 та ін. Практично незнаною досі залишалася родинна драма Лозинських. В згадувавшомуся листі М. Лозинського до М. Єжова від 24