Зміст
Державний терор радянської доби
Стасюк О. Феномен "уповноваженого" в умовах Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. — с. 5–24 · DOI
Романець Н. Партійна чистка як складова репресивних заходів під час хлібозаготівельної кампанії 1932–1933 рр. (на прикладі Дніпропетровської області) — с. 25–42 · DOI
Кравченко П., Подкур Р. Специфіка кримінального переслідування за крадіжки в умовах Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. — с. 42–71 · DOI
З історії спецслужб
Ворожко В. Конспіратори при владі: таємниці партії більшовиків у 1919–1923 рр. — с. 72–111 · DOI
Сорокін М. Радянсько-ватиканські відносини та зовнішня політика Святого Престолу у документах комуністичних спецслужб (1944–1967) — с. 112–130 · DOI
Лісова В. Зовнішні відкриті комунікації Комітету держбезпеки УРСР у 1989–1990 рр.: тенденції та напрямки — с. 130–163 · DOI
Особа у контексті історії
Разиграєв О. Втечі кримінальних в’язнів із пенітенціарних установ Волині та Східної Галичини у 1918–1939 рр. — с. 167–191 · DOI
Золотарьов В. Комісар державної безпеки 2-го рангу Ізраїль Леплевський: проблеми дослідження біографії — с. 191–214 · DOI
Історіографічні та джерелознавчі дослідження
Contents
State terror of the soviet era
Stasiuk O. The phenomenon of "commissioners" in the conditions of Holodomor-Genocide 1932–1933 — pp. 5–24 · DOI
Romanets N. Party purge as a component of repressive measures during the grain procurement campaign of 1932–1933 (on the example of Dnipropetrovsk region) — pp. 25–42 · DOI
Kravchenko P., Podkur R. The Features of Criminal Prosecuti on for Thefts During the Holodomor (1932–1933) — pp. 42–71 · DOI
From the history of intelligence services
Vorozhko V. Conspirators in power: secrets of the Bolshevik party in 1919–1923 — pp. 72–111 · DOI
Sorokin M. Soviet-Vatican relations and the foreign policy of the Holy See in the documents of the communist secret services (1944-1967) — pp. 112–130 · DOI
Lisova V. External open communications of the State Security Committee of the Ukrainian SSR in 1989–1990: trends and directions — pp. 130–163 · DOI
The person in historical context
Razyhrayev O. Escapes of criminal prisoners from penitentiaries in Volyn and Eastern Galicia in 1918–1939 — pp. 167–191 · DOI
Zolotariov V. Commissioner of State Security of the 2nd rank Israel Leplevsky: biography problems — pp. 191–214 · DOI
Historiographical and sources researches
Анотації / Abstracts
Стасюк О.. Феномен "уповноваженого" в умовах Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.
Метою стала спроба проаналізувати феномен «уповноваженого» під час проведення хлібозаготівельного плану, який призвів до вилучення майже всього збіжжя в українських селян і став одним із чинників Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. Методологія і методи. Відтворюючи діяльність уповноважених упродовж 1932–1933 рр., авторка використала антропологічний підхід. При досліджені були використані такі методи: проблемно-хронологічний, аналізу соціально-економічних явищ, психологічної та історичної реконструкції. Висновки. Упродовж 1932 р. був вироблений алгоритм різкого збільшення кількості уповноважених для виконання хлібозаготівельного плану. У порівняні із минулими роками, окрім партійно-радянських працівників, на хлібозаготівлі направлялися політично лояльні комсомольці, студенти, робітники великих підприємств зросійщених міст. Вони представляли собою покоління, яке вже було відірване від сільської традиції. Чимало уповноважених прибувало із території Росії. У другій половині 1932 р. на сільському – районному рівнях сформувався принципово новий конгломерат керівників із частини політично лояльних місцевих чиновників, відряджених партійних працівників та уповноважених. Саме на відряджених працівників та уповноважених найбільше сподівалося вище партійно-радянське керівництва СРСР під час хлібозаготівлі. Розпропаговані уповноважені вбачали в українських селянах ворогів, які намагалися зупинити індустріальної розвиток через свою прихильність до «дрібнобуржуазного приватновласницького життя». Готові до насильства заради вилучення збіжжя вони активно застосували побиття, катування, арешти, наругу над особистістю, сексуальне насильство, штрафи тощо. Покарання за насильство були рідкісним явищем і його уповноважені боялися менше, ніж звинувачень в «опортунізмі». Останнє призводило до позбавлення партійного квитка і доступу до певного рівня матеріальних благ.
Ключові слова: Голодомор, геноцид, уповноважений, хлібозаготівлі.
The phenomenon of "commissioners" in the conditions of Holodomor-Genocide 1932–1933
The aim of the paper was to attempt to analyze the phenomenon of the «commissioner» in the process of the grain procurement plan implementation. This phenomenon led to the seizure of almost all grain from Ukrainian peasants and became one of the Holodomor-Genocide 1932–1933 factors. Methodology and methods. The author used an anthropological approach to reconstruct the activities of the «commissioners». The problem-chronological method, the analysis of socio-economic phenomena, psychological and historical reconstruction methods were the ground for the study. Conclusions. In 1932 the authorities developed the algorithm for a sharp increase of the number of the «commissioners» to carry out the grain procurement plan. Compared to previous years, in addition to the Communist Party and Soviet workers, authorities sent politically loyal Komsomol members, students, and workers from large plants in Russified cities to extract grain. They represented the detached from the rural tradition generation. Many «commissioners» came from Russia. During the second half of 1932, a fundamentally new layer of leaders was established on the level of villages and districts. Politically loyal local officials, seconded party workers, and «commissioners» formed it. It was the seconded workers and «commissioners» that the highest party-Soviet leadership of the USSR primarily relied on during the procurement of bread. The well-known due to propaganda «commissioners» perceived the Ukrainian peasants as enemies who tried to stop industrial development because of their commitment to «petty-bourgeois private life». Ready for violence, they actively used beatings, torture, arrests, personal abuse, sexual violence, fines, etc., to seize grain. Punishment for such violence was rare and was not as dangerous as accusations of «opportunism». The latter led to the deprivation of a party ticket and access to a certain level of material goods.
Keywords: Holodomor, genocide, commissioner, grain procurement.
Романець Н.. Партійна чистка як складова репресивних заходів під час хлібозаготівельної кампанії 1932–1933 рр. (на прикладі Дніпропетровської області)
Мета дослідження полягає у висвітленні процесу підготовки та здійснення чистки сільських парторганізацій Васильківського, Великолепетиського та Солонянського районів Дніпропетровської області як складової репресивних акцій влади під час хлібозаготівельної кампанії 1932–1933 р.Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, усебічності. Для реалізації мети були застосовані порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний методи. Опрацювання архівних документів здійснено завдяки методам джерелознавчого та герменевтичного аналізу.Висновки. Необхідність проведення партійної чистки у Васильківському, Великолепетиському та Солонянському районах, що мали найнижчі показники виконання хлібозаготівлі, представники республіканської та обласної парторганізації обґрунтували потребою ліквідувати саботаж з боку сільських та районних партосередків. За офіційної версією, головною причиною саботажу стало проникнення до районної парторганізації «куркулів» і «великих землевласників», які прагнули у такий спосіб знищити колгоспну систему. Насправді, районне та сільське партійне керівництво не могло забезпечити виконання планів здачі збіжжя державі через їхню нереальність, а тому відмовлялося їх ухвалювати та вимагало їхнього зменшення.Метою партійної чистки була заміна «саботажників» на більш слухняних виконавців, які мали у будь-який спосіб забезпечити планові надходження збіжжя до державних заготівельних пунктів. Також показова розправа над сільськими комуністами трьох районів області повинна була примусити інших партійців активніше вилучати збіжжя у колгоспів та одноосібників. Комуністичний режим не обмежилася чисткою партосередків, перетворивши її на загальну чистку колективних об’єднань.Чистка сільських партосередків Васильківського, Великолепетиського та Солонянського районів тривала упродовж грудня 1932 р. Тоді партквитків позбавили 28,8% членів партії. Проте масові виключення із партії, комсомолу, колективних об’єднань, накладення партійних стягнень не змогли кардинально змінити темпи хлібозаготівлі у цих районах. Небажаним для влади наслідком партійної чистки стала й кадрова проблема, яка надзвичайно загострилася на селі.
Ключові слова: репресії, хлібозаготівлі, партійна чистка, Васильківський, Великолепетиський, Солонянський райони, Дніпропетровська область.
Party purge as a component of repressive measures during the grain procurement campaign of 1932–1933 (on the example of Dnipropetrovsk region)
The purpose of the article is to highlight the process of preparation and implementation of ‘purge’ of the rural party organizations in Vasylkivsky, Velykolepetysky and Solonyansky districts of Dnipropetrovsk region as part of state repressive actions during the grain procurement campaign of 1932/33. The methodology of research is based on the principles of historicism, scientificity, comprehensiveness. Comparative-historical and historical-genetic methods were used to achieve the goal of this research. The processing of archival documents is carried out due to the methods of source and hermeneutic analysis. Conclusions. Representatives of the republican and regional party organizations tried to justify the party ‘purge’ in Vasylkiv, Velykolepety, and Solonyansky districts, which had the lowest rates of grain procurement, by the need to eliminate sabotage by the rural and district party organizations. According to the official opinion, the main reason for the sabotage was the penetration of ‘kulaks’ and ‘large landowners’, who wanted to destroy the collective farm system, into the rural and local party organizations. In reality, however, the leadership of the district and rural party organizations could not enforce the grain procurement plans due to highlyinflated figures, so they refused to approve the plans and demanded to reduce the rates. The purpose of the party purge was to replace the ‘saboteurs’ with the obedient employees, who undertook to ensure in any way the planned supply of grain to state procurement stations. Also, the demonstrative massacre of rural communists in three districts of the region was to force other party members to confiscate grain from the collective farms and the individual peasant households. The ‘purge’ of rural party organizations turned into a general ‘purge’ of collective farms. ‘Purge’ of the rural party committees of Solonyansky, Vasylkivsky, and Velykolepetysky districts lasted throughout December 1932, as a result of which 28.8% of party members were deprived of their party tickets. However, mass expulsions from the party, the Komsomol, the collective farms as well as the imposition of party sanctions could not radically change the pace of grain procurement in these regions. An undesirable consequence of the party ‘purge’ was a lack of staff, which became extremely acute in the countryside.
Keywords: repression, grain procurement, party purge, Vasylkivsky, Velykolepetysky, Solonyansky districts, Dnipropetrovsk region.
Кравченко П., Подкур Р.. Специфіка кримінального переслідування за крадіжки в умовах Голодомору-геноциду 1932–1933 рр.
Метою статті стало дослідження обставин переслідування селян за крадіжки в умовах Голодомору 1932 –1933 рр. та застосування постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, усебічності. Для дослідження архівно-кримінальних справ був застосований антропологічний підхід. Для реалізації мети були використані проблемний, хронологічний, конкретно-пошуковий методи. Висновки. Для вищого політичного керівництва приховування селянами збіжжя під час конфіскаційної хлібозаготівлі було «контрреволюційним злочином». Для створення правових підстав для засудження «розкрадачів соціалістичного власності» була ухвалена постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна держав них підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Пік застосування цієї постанови припав на листопад 1932 – початок 1933 рр. і супроводжувалося агітаційно-пропагандистською кампанією. Її метою було посіяти страх перед представниками партійно-радянського апарату і змусити селян здати все збіжжя у хлібозаготівлю. Кремлівські очільники не зважали на наростаючу смертність, оскільки вона була карою за спротив комуністичному режиму. Для більшовицького керівництва у другій половині 1932 – початку 1933 рр. факт приховування зерна був «контрреволюційним злочином». Їм було байдуже щодо джерел походження збіжжя – крадіжка, власне виробництво чи отримане за трудодні. Через конфіскаційні хлібозаготівлі селянство було поставлене в умови пошуку нових методів виживання. Масові крадіжки колгоспного збіжжя та власності інших селян стали реакцією на дії комуністичного режиму, що зруйнував традиційний, еволюційний розвиток сільськогосподарського виробництва. Обтяжуючою обставиною таких злочинів стала наявність вогнепальної зброї та крадіжки державного/колгоспного/кооперативного майна. Специфіка покарання за крадіжки в умовах Голодомору 1932–1933 рр. була в тому, що переважна більшість селян була засудження за статтями Кримінального кодексу УСРР за невиконання податків, відмову здавати зерно у хлібозаготівлю та крадіжки на термін від двох до п’яти років виправних робіт. Це викликало нарікання керівництва російського наркомату юстиції, яке звинувачувало суддів у невиконані «партійних вказівок».
Ключові слова: Голодомор, ГПУ, кримінальне покарання, суд, наркомат юстиції.
The Features of Criminal Prosecuti on for Thefts During the Holodomor (1932–1933)
The purpose of the article was to study the circumstances of peasant’s persecution for thefts during the Holodomor 1932–1933 and the invocation of the resolution of the General Executive Committee and Council of People’s Commissars of the USSR «On property protection of state enterprises, collective farms and cooperation and strengthening public (socialist) property», issued 7 August 1932. The methodology bases on the principles of historicism, scientific accuracy and comprehensiveness. The authors used the anthropological approach to study archival and criminal cases. The authors also used the problem and chronological methods as well as the method of specific search to achieve the goal. Conclusions. For the top political leadership, the peasants’ thefts of grain during the confiscation campaign were the «counterrevolutionary crime». To create legal grounds for condemnation of «robbers of socialist property», the General Executive Committee and Council of People’s Commissars of the USSR adopted a resolution «On protection of property of state enterprises, collective farms and cooperatives and strengthening public (socialist) property» on August 7, 1932. The peak of the enforcement of this resolution was in November 1932 – early 1933 and was accompanied by an agitation and propaganda campaign. The campaign’s purpose was to sow fear in the party Soviet apparatus representatives and force the peasants to hand over all their grain. For the Bolshevik leadership in the second half of 1932 – early 1933, the fact of hiding grain was also a «counter-revolutionary crime». They did not care about the source of the grain – stolen, produced by peasants themselves or received for the workday unit. Through confiscation of grain, the peasantry was forced to search for new methods of survival. Mass thefts of collective farm grain and property of other peasants were a reaction to the actions of the communist regime, which destroyed the traditional evolutionary development of agricultural production. The aggravating circumstance of such crimes was the presence of firearms and the thefts of state/collective/cooperative property. The specifics of the criminal penalty during the Holodomor 1932–1933 were that the vast majority of peasants were convicted under articles of the Criminal Code of the USSR for tax evasion, refusal to hand over grain and theft. The terms of punishment were two–five years in prison. This provoked criticism from the leadership of the People’s Commissariat of Justice, which accused the courts of failing to comply with «party instructions» to grant these offences the status of «counterrevolutionary crimes».
Keywords: Holodomor, GPU, criminal punishment, court, People’s Commissariat of Justice.
Ворожко В.. Конспіратори при владі: таємниці партії більшовиків у 1919–1923 рр.
Мета. На підставі опублікованих наукових праць та архівних документів дослідити історичні аспекти становлення та розвитку конспірації (режиму таємності) в партії більшовиків у перші роки радянської влади; проаналізувати та систематизувати нормативно-правові акти з питань конспірації; з’ясувати, які саме відомості більшовики вважали небажаними для розповсюдження, конспіративними; дослідити методи та організацію захисту конспіративних (таємних) відомостей; встановити, на які структурні підрозділи та посадових осіб партійного апарату покладалися обов’язки забезпечення охорони партійних таємниць.Методологія та методи. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності, позитивізму, системності, історизму. Дослідження базується на історичних методах: проблемно-хронологічному, історико-порівняльному, історико-правовому.Висновки. Автор дослідив діяльність партійного апарату більшовиків, спрямовану на протидію витоку відомостей про їхню діяльність, і з’ясував, що таємність, конспіративність були одними із головних принципів і стовпів існування більшовицької влади. Радянська держава була вкрай заідеологізованою й потребувала захисту як від зовнішнього ворога, так і від внутрішнього. Небезпечними для себе більшовики вважали не тільки прямі політичні випади, але і будь-яку критику в усіх сферах буття, що могла б послабити монопольну владу Компартії. Встановлено, що небажана для влади інформація оголошувалася таємною, конспіративною або такою, що не підлягала розповсюдженню. Основними структурними підрозділами, відповідальними за захист конспіративних (таємних) відомостей, були «таємні відділи», «таємно-директивні частини», «бюро секретаріату», діяльність яких базувалася на партійних інструкціях. Автор дійшов висновку, що основними партійними таємницями були: відомості про те, що реальна влада в державі була у партії, що звільнялася від відповідальності і перекладала її на радянські органи, а партійні постанови передували аналогічним постановам радянських органів; про методи та заходи боротьби з усіма іншими небільшовистськими партіями, спрямованими на їхню повну ліквідацію та на створення однопартійної диктатури; про партійно-організаційну та кадрову діяльність; про нелегальну роботу Комінтерну і зарубіжних комуністичних партій; про внутрішні конфлікти партії та «тертя» з радянськими та профспілковими органами; про «некомуністичні» вчинки та зловживання членів партії та відповідальних радянських працівників; про слідство і притягнення до відповідальності членів вищих органів влади; про пільги і привілеї партійно-радянської номенклатури; про політичну цензуру, оборонні і мобілізаційні питання; про діяльність органів безпеки тощо. Основною метою захисту партійних таємниць було: забезпечення влади; доступ до ресурсів, пільг і привілеїв; приховання власних злочинів.
Ключові слова: бюро секретаріату, конспірація, КП(б)У, партійна таємниця, РКП(б), таємний відділ, таємні відомості, таємно-директивна частина.
Conspirators in power: secrets of the Bolshevik party in 1919–1923
Goal. Based on the published scientific works and archival documents, the publication investigates the historical aspects of the formation and development of the conspiracy (secrecy regime) in the Bolshevik Party in the first years of Soviet power. It analyzes and systematizes conspiracy issues regulations to determine what information the Bolsheviks considered undesirable for dissemination and secret. The research studies the methods and organization of protection of secret information to establish which structural subdivisions and officials of the party apparatus were responsible for ensuring the protection of party secrets. Methodology and methods. The research methodology is based on the principles of objectivity, positivism, systematics, historicism. The study is based on historical methods: problem-chronological, historical-comparative, historical-legal. Conclusions. The author researched the activities of the Bolshevik party apparatus aimed at counteracting the leakage of information about their activities and found that secrecy was among the main principles and pillars of the Bolshevik government. The Soviet state was highly ideological and needed protection from both external and internal enemies. The Bolsheviks considered dangerous not only direct political attacks but also any criticism in all spheres of life, which could weaken the monopoly power of the Communist Party. The research established that the information undesirable for the authorities was declared secret, classified, or not subject to dissemination. The central structural units responsible for the protection of secret (classified) information were «secret departments», «secret directive units» and «secretariat bureau», which based their activity following the party instructions. The author concluded that the main party secrets were: information that the party held the real power in the state released from the responsibility transferred to the Soviet authorities, and party resolutions preceded similar resolutions of the Soviet authorities; about the methods and measures of fighting against all other non-Bolshevik parties aimed at their complete liquidation and the creation of a one-party dictatorship; about party-organizational and personnel activity; about the illegal work of the Comintern and foreign communist parties; about the party’s internal conflicts and «friction» with the Soviet and trade union bodies; about «non-communist» actions and abuses of party members and high-level Soviet employees; on the investigation and prosecution of members of higher authorities; about the privileges of the party nomenklatura; on political censorship, defense, and mobilization issues; on the activities of security agencies, etc. The primary purpose of protecting party secrets was to secure their power, protect access to resources, privileges, and conceal their crimes.
Keywords: conspiracy, CP(b)U, party secret, RCP(b), secret department, secret-directive part, secret information, secretariat of the bureau.
Сорокін М.. Радянсько-ватиканські відносини та зовнішня політика Святого Престолу у документах комуністичних спецслужб (1944–1967)
Мета дослідження – на основі документів Галузевого державного архіву СБ України дослідити особливості сприйняття, трактування та реагування радянськими спецслужбами на зміни політики Ватикану у контексті радянсько-ватиканських відносин. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових (системний аналіз, синтез, індукція і дедукція) та спеціально історичних методах, зокрема проблемно-хронологічного, синхронного, діахронного, порівняльно- історичного та ін. Опрацювання архівних матеріалів здійснено завдяки методам джерелознавчого аналізу. Провідними для дослідження стали принципи історизму та об’єктивності. Висновки. У роки Другої світової війни та післявоєнний період керівництво СРСР вважало, що політика Ватикану спрямована на підрив радянською устрою. Органи НКДБ СРСР планували проведення заходів щодо протидії Римо-католицькій Церкві на території СРСР. У період так званої хрущовської «відлиги» та з обранням у 1958 р. Папою Івана XXIII зовнішня політика Ватикану дещо змінилася. Після часткового відходу від політики Пія XII, впровадження Іваном XXIII реформ Римської курії та анонсування ним скликання Другого Ватиканського Собору, вище політичне керівництво СРСР вирішило налагодити відносини з Ватиканом. Контакти Римської курії з Російською Православною Церквою створили можливість брати участь представникам Московського патріархату у засіданні Другого Ватиканського Собору. Керівництво Ватикану розраховувало, що діалог з Москвою покращить становище Римо-католицької Церкви на території СРСР. Водночас, Радянський Союз використовував контакти з Святим Престолом з метою гібридного впливу на західних лідерів, тим самим зміцнюючи «соціалістичний табір». Оскільки Москва побоювалася, що учасники Собору під впливом Заходу можуть засудити комунізм, вище партійно-радянське керівництво вирішило продовжити налагодження відносин з Ватиканом. Попри те, що офіційні відносини Ватикану та Радянського Союзу активно розвивалися, у документах КДБ СРСР Святий Престол і надалі сприймався як ідеологічний ворог. Органи КДБ СРСР планували здійснити заходи з агентурного проникнення в структури Римської курії для отримання інформації щодо «ворожої діяльності Ватикану» стосовно СРСР та країн соціалістичного табору.
Ключові слова: радянсько-ватиканські відносин, Ватикан, Пій XII, Іван XXIII, Павло VI, М. Хрущов, радянські спецслужби, КДБ.
Soviet-Vatican relations and the foreign policy of the Holy See in the documents of the communist secret services (1944-1967)
Purpose – based on documents HDA SBU explore the features of perception, interpretation and response of the soviet special services to changes in the Vatican policy in the context of Soviet-Vatican relations.The research methodology is based on the use of general scientific (system analysis, synthesis, induction and deduction) and specific historical research methods, in particular problem-chronological, synchronous, diachronic, comparative-historical etc. The processing of archival materials is carried out due to the methods of source analysis. The principles of historicism and objectivity were guiding principles for this research.Conclusions. In the years of the Second World War and the postwar period, the Soviet leadership believed that the Vatican policy was aimed at undermining the Soviet system. NKDB agencies planned to take measures that were aimed at «counteracting» the Catholic Church in USSR.During the softening of the regime – the so-called Khrushchev «thaw» - and with the election in 1958 of Pope Jonh XXXIII, the situation changed. The Soviet special services stated that the Vatican foreign policy did not differ from the course of countries of the «imperialist camp». However, after a partial departure from the policy of Pius XII, the implementation by Jonh XXIII of the reforms of the Roman Curia and his announcement of the convening of the Second Vatican Council, Moscow decided to establish relations with the Vatican. The development of contacts of the Roman Curia with the Russian Orthodox Church began, which made it possible for representatives of the Moscow Patriarchate to take part in the meeting of the Second Vatican Council. The Vatican leadership hopped that dialogue with Moscow would improve the situation of the Catholic Church in the USSR. At the same time, the Soviet Union used contacts with the Holy See for the purpose of hybrid influence on western leaders, thereby strengthening the «socialist camp». As Moscow feared that western-influenced members of the Council might condemn communism, the Soviet leadership decided to continue building relations with the Vatican.The development of contacts between the Holy See and the USSR continued with the election of Paul VI, who assured the Soviet side of the invariability of the course of his predecessor. For the first time in Soviet history, the head of the Presidium of the Verkhovna Rada of the USSR Nikolai Podgorny came to the Vatican on an official visit. Despite the fact that the official relations between the Vatican and the Soviet Union were actively developing, in the documents of the KGB of the USSR, the Holy See was still perceived as an ideological enemy. The KGB of the USSR planned to take measures to infiltrate the structures of the Roman Curia in order to obtain information about the «hostile activities of the Vatican» in the relation to the USSR and the countries of the socialist camp.
Keywords: Soviet-Vatican relations, Vatican, Pius XII, Jonh XXIII, Paul VI, M. Khruschev, Soviet special services, KGB.
Лісова В.. Зовнішні відкриті комунікації Комітету держбезпеки УРСР у 1989–1990 рр.: тенденції та напрямки
Мета статті – проаналізувати загальні тенденції та особливості розвитку сфери зовнішніх відкритих комунікацій КДБ УРСР у 1989 – на початку 1990 рр.; дослідити основні напрямки й форми реалізації радянськими спецслужбами інформаційно-пропагандистської діяльності у зазначений період. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об’єктивності, усебічності. Для досягнення поставленої мети у розвідці використаний комплекс загально-наукових та спеціальних історичних методів. Для виділення тенденцій та специфічних рис розвитку публічності Комітету держбезпеки УРСР застосовано методи узагальнення та порівняння. При роботі з архівними даними використано герменевтичний метод та критичний аналіз історичних джерел. Висновки. Зміцнення зв’язків з громадськістю та поліпшення інформаційно-пропагандистської роботи було одним із провідних завдань оперативно-службової діяльності радянських спецслужб у роки горбачовської гласності. Водночас відкритість і так звана загальна демократизація пролили світло на багато «незручних» для Комітету держбезпеки тем. Тому риторика секретного відомства у цей період часто мала виправдувальний та оборонний характер. Чекісти заперечували свою причетність до карально-репресивного минулого, намагалися довести законність та ефективність сучасної діяльності, декларували «близькість до народу». Публічність КДБ УРСР зводилася переважно до участі в реабілітаційних процесах, популяризації органів держбезпеки в суспільстві, інформаційних кампаній проти національно-демократичних сил, роботи з листами та зверненнями громадян. Після виборів 1989 р. цей перелік розширився. Тепер чекісти-нардепи почали більш активно використовувати статус народних обранців для просування професійної репутації. Відтак депутатська діяльність стала важливим інструментом впливу на громадську думку. У 1989 – на початку 1990 рр. спостерігалося помітне розширення співпраці органів держбезпеки зі ЗМІ. Комітет активно використовував медіа для пропаганди та іміджевих проєктів – з’являлися компліментарні статті та інтерв’ю зі співробітниками секретного відомства, радіо- й телепередачі, художні та історичні твори, кінофільми, за сприяння КДБ проходили «журналістські розслідування». Та попри значні зусилля публічність Комітету держбезпеки все ще мала чимало недоліків зумовлених консервативністю та внутрівідомчою закритістю, а також неготовністю окремих співробітників до відкритого діалогу з громадськістю.
Ключові слова: перебудова, гласність, публічність, комунікації, пропаганда, прес-група, вибори, агітація, депутати, реабілітація, профілактика, КДБ, УРСР.
External open communications of the State Security Committee of the Ukrainian SSR in 1989–1990: trends and directions
The purpose of the article is to analyze the general trends and features of the development of external open communications of the USSR KGB in 1989 – early 1990 and to investigate the main directions and forms of information and propaganda activity realization by the Soviet special services in the specified period. The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity, objectivity, and comprehensiveness. To achieve this goal, a set of general scientific and special historical methods was used in exploration. Generalization and comparison methods were used to highlight trends and specific features of publicity development of the State Security Committee of the Ukrainian SSR. While working with archival data, the hermeneutic method and critical analysis of historical sources were used. Conclusions. Public relations strengthening and advocacy improving were one of the leading tasks of the Soviet intelligence services during the period of Gorbachov glasnost. At the same time, openness and so-called general democratization shed light on many «inconvenient» topics for the State Security Committee. Therefore, the rhetoric of the secret agency during this period was often justifiable and defensive. The Chekists denied their involvement in the punitive and repressive past, tried to prove the legitimacy and effectiveness of modern activities, and declared «closeness to the people». The publicity of the KGB of the Ukrainian SSR was mainly limited to participation in rehabilitation processes, popularization of state security bodies in society, information campaigns against national democratic forces, work with citizens’ letters and appeals. After the 1989 elections, this list was expanded. Now the Chekist deputies began to use the status of elected representatives more actively to promote their professional reputation. As a result, parliamentary activity became an important tool for influencing public opinion. It should be noted that in 1989 – early 1990 there was a marked expansion of cooperation between state security agencies and the media. The committee actively used the media for propaganda and image projects – there were complimentary articles and interviews with representatives of the secret service, radio and television programs, works of art and history, movies, «journalistic investigations» held with the KGB assistance. However, despite considerable efforts, the publicity of the State Security Committee still had many shortcomings due to conservatism and internal secrecy, as well as the unwillingness of some employees to open dialogue with the public.
Keywords: perestroika, reformation, publicity, communications, propaganda, press group, elections, agitation, deputies, rehabilitation, prevention, KGB, Ukrainian SSR.
Разиграєв О.. Втечі кримінальних в’язнів із пенітенціарних установ Волині та Східної Галичини у 1918–1939 рр.
Мета – на підставі опрацювання маловідомих документів із фондів центральних та регіональних архівів України та Польщі дослідити втечі кримінальних в’язнів із пенітенціарних установ Волині та Східної Галичини у 1918–1939 рр. Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціально історичних методів дослідження, в тому числі проблемно-хронологічного, синхронного, діахронного, порівняльно-історичного, та ін. Висновки. Небажання в’язнів перебувати у межах пенітенціарних установ зумовлювало вчинення ними радикального порушення внутрішнього розпорядку – втечі. Такий вчинок був дуже ризикованим, адже загрожував не лише дисциплінарною та кримінальною відповідальністю, але й наражав на небезпеку здоров’я та життя втікача. Незважаючи на це, упродовж усього міжвоєнного періоду джерела фіксують непоодинокі втечі в’язнів із пенітенціарних закладів Волині та Східної Галичини. Найбільш поширеним та відносно «легким» способом втечі було залишення тюрми під час виконання різного роду робіт поза в’язницею. Часто в’язні втікали перебуваючи на лікуванні у шпиталі, а також під час транспортування до іншої тюрми, на засідання суду тощо. Втеча безпосередньо з тюремного приміщення вважалася найскладнішою, адже типова в’язниця І–ІІІ класу мала кілька рівнів охорони. Водночас, залишити межі галицьких ізоляторів («арештів»), які функціонували при місцевих судах, було набагато легше, адже вони не мали доброго забезпечені вартою. У досліджуваний період найбільша кількість втеч із пенітенціарних установ Волині та Східної Галичини була зафіксована у першій половині 1920-х рр. та у 1929–1934 рр. Це було зумовлене складною організаційною ситуацією на початках незалежності Польщі, а також тотальною переповненістю в’язниць у роки світової економічної кризи. Пенітенціарна адміністрація втечі в’язнів пояснювала відсутністю належної кількості охорони, застарілою інфраструктурою в’язниць, недосконалістю їхніх конструкцій, а також переповненістю пенітенціарних установ, що значно зменшувало належний контроль в’язнів. Притягнення до дисциплінарної відповідальності службовців тюрми, які допустили втечі в’язнів було непростою справою. Однак, у разі доведення провини на працівника пенітенціарної установи накладалися різні дисциплінарні стягнення: скорочення терміну відпустки, кількаденний арешт, зменшення трудового стажу й навіть звільнення з роботи та кримінальне переслідування. Водночас, попередження та викриття втечі могло стати причиною службового заохочення та преміювання.
Ключові слова: Волинь, Східна Галичина, втечі, в’язні, пенітенціарна система.
Escapes of criminal prisoners from penitentiaries in Volyn and Eastern Galicia in 1918–1939
Purpose – to study the escapes of criminal prisoners from penitentiaries of Volyn and Eastern Galicia in 1918–1939 on the basis of little-known documents from the funds of the central and regional archives of Ukraine and Poland.The research methodology is based on the use of general scientific and specific historical research methods, including problem-chronological, synchronous, diachronic, comparative-historical and other.Conclusions. The reluctance of prisoners to stay within penitentiaries led to their radical violation of the internal order – escape. This act was very risky, as it did not threaten only disciplinary and criminal liability, but also endangered the health and life of the fugitive. Nevertheless, throughout the interwar period, sources record the frequent escapes of prisoners from penitentiaries. The most common and relatively «easy» way to escape was to leave the prison while doing various kinds of work outside the prison. Prisoners often escaped while being treated in a medical facility, as well as being transported to another prison, to a court hearing, and so on. Escape directly from the prison was considered to be the most difficult, as a typical class I–III prison had several levels of guard. At the same time, it was much easier to leave the borders of Galician detention centers («arrests»), as they were not well guarded.During the study period, the largest number of escapes from prisons in Volhynia and Eastern Galicia was recorded in the first half of the 1920s and in 1929–1934. This was due to the difficult organizational situation at the beginning of Polish independence, as well as total prison over-crowding during the global economic crisis.The Penitentiary Administration explained the escapes of prisoners by the lack of adequate security, the outdated infrastructure of prisons, the imperfection of their facilities, and the overcrowding of penitentiaries, which precluded proper control over prisoners. Prosecuting prison officials who allowed prisoners to escape was no easy task. However, in the case of a guilty plea, a penitentiary employee was subject to various disciplinary sanctions, such as reduced leave, several days of arrest, reduced length of service, and even dismissal and criminal prosecution. At the same time, the escape prevention could be a reason for promotion and bonuses.
Keywords: Volyn, Eastern Galicia, escapes, prisoners, penitentiary system.
Золотарьов В.. Комісар державної безпеки 2-го рангу Ізраїль Леплевський: проблеми дослідження біографії
Мета – на підставі документів особової й архівно-кримінальної справ, особової справи члена ВКП(б), автобіографії і різноманітних особових документів І.Леплевського дослідити його життєвий шлях, виявити розбіжності в архівних документах. Методологія та методи. Для відтворення основних етапів біографії І. Леплевського були використані антропологічний та просопографічний підхід. Для реалізації зазначеної мети застосовувалися біографічний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний методи, методи психологічної та історичної реконструкції. Висновки. На підставі архівних матеріалів, деякі з них вперше уведені у науковий обіг, були докладно проаналізовані біографічні відомості про І.Леплевського, виявлені суттєві розбіжності у висвітленні окремих періодів його життя та «революційних заслуг» в особових документах. Найсуттєвішим стали розбіжності у даті народження – 1894 р. або 1896 р., які виникли через підробку документів батьком І.Леплевського під час мобілізації до російської імператорської армії, і час вступу до лав Комуністичної партії. З’ясовано, що під час обміну партійних документів у 1936 р. І.Леплевський свідомо приписав собі кілька місяців, щоб стати «більшовиком з дореволюційним стажем». Незважаючи на численні неспівпадіння у біографічних відомостях І.Леплевського, вони не стали предметом перевірок ні під час служби в органах державної безпеки, ні після арешту. Автором був складений докладний послужний список І.Леплевського із зазначенням архівних джерел, що дасть змогу дослідникам уточнити біографічні відомості про особу, яка у 1937 – 1938 рр. очолювала НКВС УСРР.
Ключові слова: ДПУ, НКВС, Ізраїль Леплевський, репресії.
Commissioner of State Security of the 2nd rank Israel Leplevsky: biography problems
The aim, on the basis of documents of personal and criminal cases, the Communist Party files, autobiographies, and various personal documents of I. Leplevski to investigate the main dates of life and activity, to identify discrepancies in the archival documents, and compile a documented biographical reference. Methodology and methods Reconstructing the main stages of Leplevski's biography, the author used an anthropological and prosopographic approach. Biographical, problem-chronological, concrete-search, historical-genetic methods and methods of psychological and historical reconstruction were used to implement the above objective. Conclusions. The author analyzed in detail biographical information about Leplevsky on the basis of archival materials, some of which were first introduced into scientific circulation, and found significant discrepancies in the coverage of certain periods of his life and "revolutionary merits" in personal documents. The most essential difference is a date of birth discrepancy (1894 or 1896), which arose as a result of document forgery by Leplevsky's father during mobilization for the Russian Imperial Army and the time of his joining the Communist Party. It was discovered that when his documents as a member of the Communist Party were exchanged in 1936, Leplevsky consciously added a few months to himself in order to become a "Bolshevik with a pre-revolutionary background. Despite numerous discrepancies in Leplevsky's biographical information, it was not checked either during his service in the state security organs or after his arrest. The author compiled a detailed service record of Leplevsky with an indication of archival sources, which will allow researchers to clarify the biographical information about the man who in 1937 - 1938 was the head of the NKVD of the Ukrainian SSR.
Keywords: biography, NKVD, GPU, Israel Leplevsky, repressions.
Коваленко Т.. Радянська репресивна політика 1930-х рр. в Україні (за матеріалами Державного архіву Харківської області)
Метою статті стало окреслення джерелознавчого потенціалу документів Державного архіву Харківської області, що проливають світло на хід та масштаби масових репресій радянської влади в Україні у 1930-ті рр. З цією метою архівно-кримінальні справи, що складають основу архівного фонду Р-6452, розподілено на групи відповідно до їхнього змісту та призначення. Виділяються наступні категорії документів: матеріали арешту й обшуку, матеріали слідства та реабілітаційні матеріали. Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, усебічності. Для реалізації мети були застосовані проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий методи. Висновки. На прикладі аналізу окремих джерел із кожної групи зазначено: інформацію якого характеру вони містять, а також аналізуються приклади щодо особливостей функціонування радянської репресивної машини. На підставі роботи з протоколами допиту зроблено висновок, що ці джерела не завжди відповідали нормам і стандартам процесуального діловодства, ймовірно, через значну кількість арештів. Проведено джерелознавчий аналіз такого важливого матеріалу слідства як обвинувальний висновок. Саме у ньому фіксувалася інформація анкети, протоколів обшуку та допиту, інших слідчих матеріалів і, власне, вирок, який рекомендувався позасудовими органами. Реабілітаційні матеріали свідчать про порушення норм законодавства під час проведення слідства та визначення міри покарання, а також важливу інформацію щодо самої сутності радянської репресивної політики стосовно власних громадян. Окремо досліджуються листи родичів, які розшукували своїх близьких. Це унікальні джерела, що висвітлюють долі, почуття, емоції, жахи, що їх пережили жертви радянського терору в Україні. Окрім цього, у статті здійснено спробу подивитися на окреслені процеси крізь призму доль жертв і катів радянського режиму. Робиться висновок, що документи фонду Р-6452 Державного архіву Харківської області мають величезний джерелознавчий потенціал, дозволяють охарактеризувати сутність радянської репресивної політики, у першу чергу у межах Харкова й області, але й також висвітлюють її реалізацію на території інших регіонів нашої держави.
Ключові слова: радянські репресії, документи, джерелознавчий аналіз, вирок, жертви, реабілітація.
Soviet repressive policy of the 1930s in Ukraine (according to the materials of the State Archive of Kharkiv region)
The purpose of the article is to find out the source potential of the documents of the State Archives of Kharkiv region, which can shed light on the course and scale of the mass repression conducted by Soviet power in Ukraine in the 1930s. For this purpose, archival and criminal cases that represent the basis of the archival fund (R-6452) stored in the State Archives of Kharkiv Region are divided into groups according to their content and purpose. The following categories of documents are distinguished: materials of arrest and search, materials of investigation and rehabilitation. The methodology is based on the principles of historicism, scientificity, and comprehensiveness. To achieve this goal, problem-chronological and specific research methods were used. Conclusions. Based on the analysis of some sources from each group shows the information about their nature, as well as illustrations of indirect evidence of the Soviet repressive machine peculiarities. Thus, it is indicated which items the questionnaire of the accused/arrested contained and which were added over time and due to the scale of Soviet repression increasing. Based on the work with the interrogation protocols, it was concluded that these sources did not always meet the norms and standards of procedural record-keeping, most likely due to a significant number of arrests. The source analysis of such important material of the investigation as the indictment was carried out. It recorded the information of the questionnaire, search and interrogation reports, other investigative materials and, in fact, the verdict that was recommended by the Soviet extrajudicial bodies. Rehabilitation materials testify to violations of the law during the investigation and sentencing, as well as important information about the real essence of the Soviet repressive policy towards its citizens. Letters from relatives who were searching for their relatives illuminate the fate, feelings, emotions, and horrors experienced by the victims of Soviet terror in Ukraine. In addition, the article attempts to look at the outlined processes through the prism of the fate of the victims and executioners of the Soviet regime. It is concluded that the documents of the fund R-6452 of the State Archives of Kharkiv Region have a huge source potential and allow us to judge the essence of Soviet repressive policy primarily in Kharkiv and its region, but also cover its implementation in other regions of our country.
Keywords: Soviet repressions, documents, source analysis, sentence, victims, rehabilitation.
