Зміст
Титул, зміст — с. 1
Державний терор радянської доби
Пагіря О. Угорський терор та воєнні злочини під час окупації Карпатської України (березень – травень 1939 р.) — с. 5–54 · DOI
З історії спецслужб
Tynchenko Ya. Agents and Special Informants of the GPU-NKVD: Practices of Use and Subsequent Fate in the Light of Archival Sources — с. 55–84 · DOI
Андрющенко Е. Донесення Віктора Петрова (агент "Іванов") в архівах Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України — с. 85–137 · DOI
Ведмідь Л. Феномен корупції та зловживань у контексті радянізації Західної України: 1939–1940 рр." — с. 138–169 · DOI
З історії Другої світової війни
Ковальчук В. "Власівці" у документах Другої світової війни на західноукраїнських землях 1943 – 1945 рр. — с. 170–181 · DOI
Історіографічні та джерелознавчі дослідження
Podkur R. The Research Potential of Documents from Department "V" (Military Censorship) for Study of Public Opinion in Postwar Ukrainian SSR — с. 182–211 · DOI
Кокін С. Російська історіографія історії комуністичних органів державної безпеки: детермінуючий вплив архівної революції та деякі проблемні питання (1997–2011) — с. 212–250 · DOI
Особа у контексті історії
Антонюк Я. Мелетій Семенюк: життя у боротьбі — с. 251–293 · DOI
Книжкова полиця — с. 294
Contents
State terror of the soviet era
Pahiria O. Hungarian terror and war crimes during the occupation of Carpathian Ukraine (March–May 1939) — pp. 5–54 · DOI
From the history of intelligence services
Tynchenko Ya. Agents and Special Informants of the GPU-NKVD: Practices of Use and Subsequent Fate in the Light of Archival Sources — pp. 55–84 · DOI
Andryushchenko E. Viktor Petrov’s (agent “Ivanov”) reports in the archives of the SBU and SZRU — pp. 85–137 · DOI
Vedmid L. The Phenomenon of Corruption and Abuse of Power in the Context of the Sovietization of Western Ukraine: 1939–1940 — pp. 138–169 · DOI
The history of World War II
Kovalchuk V. ‘Vlasivtsi’ in World War II documents in Western Ukraine, 1943–1945 — pp. 170–181 · DOI
Historiographical and sources of research
Podkur R. The Research Potential of Documents from Department "V" (Military Censorship) for Study of Public Opinion in Postwar Ukrainian SSR — pp. 182–211 · DOI
Historiographical and sources researches
Kokin S. Russian historiography of the history of communist state security agencies: the decisive influence of the archival revolution and some problematic issues (1997–2011) — pp. 212–250 · DOI
The person in historical context
Antoniuk Ya. Meletii Semeniuk: A Life in Struggle — pp. 251–293 · DOI
Анотації / Abstracts
Пагіря О.. Угорський терор та воєнні злочини під час окупації Карпатської України (березень – травень 1939 р.)
Мета – на підставі широкої джерельної бази дослідити характер та масштаб угорського насильства на території Закарпаття у контексті збройного конфлікту між Угорщиною та Карпатською Україною у березні 1939 р., встановити його головних акторів та призвідників, подати історико-правову оцінку цим діям, спираючись на тогочасні норми міжнародного гуманітарного права. Методологія ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму, багатовекторності (багатофакторності) та системності. У дослідженні застосовано проблемно-хронологічний, історико-правовий та діалектичні методи. Висновки. Угорське насильство під час окупації Карпатської України, яке забрало життя сотні військових і цивільних тільки у перші кілька днів окупації, стало безпрецедентним в історії цього прикордонного регіону, що довгий час не знав тривалої міжетнічної ворожнечі. Після захоплення Закарпаття угорська правляча еліта імпортувала сюди масове насильство, отруївши атмосферу довіри, що будувалася століттями між різними етнічними групами. Картина терору в краї під час та після його окупації угорськими військами підтверджується джерелами різного походження, які фіксують факти позасудових страт і переслідування учасників збройного спротиву угорській окупації та членів українського руху. Головним інспіратором та рушійною силою державного насильства стало угорське військове командування на чолі з начальником Генерального штабу генералом Г. Вертом, яке прагнуло ліквідувати наслідки українського державотворення та військового будівництва у Карпатській Україні, фізично нейтралі
Ключові слова: Угорщина, Карпатська Україна, Карпатська Січ, воєнні злочини, репресії, терор, міжнародне гуманітарне право.
Hungarian terror and war crimes during the occupation of Carpathian Ukraine (March–May 1939)
The aim is to use a wide range of sources to investigate the nature and scale of Hungarian violence in Transcarpathia in the context of the armed conflict between Hungary and Carpathian Ukraine in March 1939, to identify its main actors and instigators, and to provide a historical and legal assessment of these actions, based on the norms of international humanitarian law at that time. The methodology is based on the principles of objectivity, historicism, multivectorality (multifactoriality) and systematicity. The study uses problem-chronological, historical-legal and dialectical methods. Conclusions. The Hungarian violence during the occupation of Carpathian Ukraine, which claimed the lives of hundreds of military personnel and civilians in just the first few days of the occupation, was unprecedented in the history of this border region, which had long been free of prolonged interethnic hostility. After the capture of Transcarpathia, the Hungarian ruling elite imported mass violence, poisoning the atmosphere of trust that had been built up over centuries between different ethnic groups. The picture of terror in the region during and after its occupation by Hungarian troops is confirmed by sources of various origins, which record extrajudicial executions and persecution of participants in the armed resistance to the Hungarian occupation and members of the Ukrainian movement. The main instigator and driving force behind state violence was the Hungarian military command, headed by Chief of the General Staff General G. Vert, which sought to eliminate the consequences of Ukrainian statehood and military construction in Carpathian Ukraine by physically neutrali
Keywords: Hungary, Carpathian Ukraine, Carpathian Sich, war crimes, repression, terror, international humanitarian law.
Tynchenko Ya.. Agents and Special Informants of the GPU-NKVD: Practices of Use and Subsequent Fate in the Light of Archival Sources
Мета – на основі архівних документів проаналізувати методику вербовки, використання та подальшу долю агентів та інформаторів комуністичної спецслужби, визначити принципові розбіжності поміж двома категоріями означених осіб, які працювали на ДПУ–НКВС. Методологія ґрунтується на принципах науковості, історизму, усебічного дослідження архівних джерел. У процесі дослідження використано інструментарій історико-правового дослідження, біографічний, проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий, історико-генетичний, лінійно-хронологічний методи. Висновки. Секретні співробітники (таємні співробітники, сексоти) та агенти відігравали значну роль у діяльності комуністичної спецслужби. Вони використовувалися не лише для викриття існуючих антирадянських груп та опозиціонерів Комуністичної партії, а й для створення легендованих чи фальсифікованих контрреволюційних організацій. У подальшому ці фіктивні організації використовувалися як в оперативних цілях, так і для отримання підстав для проведення масових репресивних операцій. Секретні співробітники та агенти часто засуджувалися кримінальних справах, які вони «обслуговували» до різних термінів ув’язнення або навіть розстрілу. Водночас, вирок, ухвалений сексоту чи агенту, якщо він був «оперативно корисний» для держбезпеки, міг бути згодом змінений. Вони відбували скорочений термін ув’язнення або заслання, під час якого збирали інформацію про в’язнів для співробітників оперативної частини виправно-трудового табору. Після звільнення з виправно-трудових таборів агент або секретний співробітник за потреби отримував нові документів, де була відсутня інформація про засудження та вирок. У подальшому він продовжував кар’єру у тих організаціях чи установах, де його присутність була корисна для діяльності органів державної безпеки. Чимало секретних співробітників та агентів згодом успішно рухалися кар’єрними щаблями. Також агенти залучалися до розвідувальної та контррозвідувальної роботи за межами Радянського Союзу. Однак, ці люди до останніх своїх днів вели «подвійне життя», яке приховували від членів родини.
Ключові слова: репресії, секретні співробітники, сексоти, агенти, офіцерський корпус, справа «Весна», дивізія військ СС «Галичина».
Agents and Special Informants of the GPU-NKVD: Practices of Use and Subsequent Fate in the Light of Archival Sources
Objective. Based on documents discovered in domestic archives, this article analyzes the methods of recruitment, use, and subsequent fate of agents and special informants employed by the Soviet punitive organs. It aims to distinguish the fundamental differences between these two categories of individuals who worked for the GPU-NKVD. Methodology and Methods. The article employs tools of historical and legal research, including biographical, problem-chronological, targeted-search, historical-genetic, and linear-chronological methods. Conclusions. Summarizing the identified facts, it can be confidently stated that special informants (special collaborators, secret operatives, "seksots") and agents played a significant role in the operations of Soviet repressive institutions: the CHK-GPU-NKVD-KGB. They were used not only to expose existing anti-Soviet groups and individuals hostile to the Communist Party’s ideology but also to create fictitious organizations. These fabricated entities were later used both for operational purposes and to conduct mass falsifications during political repressions. In some cases, seksots and agents were themselves convicted in connection with these cases, receiving various prison terms or even capital punishment. However, if such individuals were deemed useful by the punitive bodies, their sentence might not be final. Instead of serving a full term, they could receive reduced imprisonment or exile, during which they continued to collect intelligence on fellow inmates and report it to GPU-NKVD authorities. Upon release from labor camps, a seksot or agent who had excelled in identifying anti-Soviet elements among prisoners could receive new identity documents with no mention of their criminal record. Under these conditions, they could continue their careers in organizations beneficial to Soviet security interests. Consequently, many ordinary seksots and agents eventually built successful careers in their respective professions. The most effective agents were later recruited for intelligence and counterintelligence missions abroad. Nevertheless, these individuals were forced to lead "double lives" until their last days, concealing their collaboration with Soviet punitive institutions even from their families. Despite the lack of comprehensive research on this subject and the relatively limited archival data, this topic requires further in-depth investigation.
Keywords: repressions, seksots, agents, officer corps, Operation "Spring", SS Division "Galicia".
Андрющенко Е.. Донесення Віктора Петрова (агент "Іванов") в архівах Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України
Мета статті – огляд виявлених у різних архівних справах агентурних донесень Віктора Петрова, аналіз їхнього змісту з урахуванням контексту та часу написання. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму, застосуванні загальнонаукових та спеціально історичних методів дослідження, зокрема проблемно-хронологічного та порівняльно-історичного. Висновки. Низка архівних справ 1930 – 1940-х рр. (насамперед справи-формуляри) містить донесення агента «Іванова», якого можна ідентифікувати як відомого вченого та письменника Віктора Петрова. Ці документи доповнюють картину його співпраці з радянськими органами державної безпеки. Всі знайдені донесення та витяги із донесень «Іванова» можна розділити на три групи. До першої групи можна віднести донесення, написані із серпня 1936 р. На той момент Віктор Петров був щойно завербований, він боявся арешту за «злочини», які визнав, але яких, вірогідно, ніколи не чинив. Заради власного порятунку, він погодився виконувати вказівки його першого куратора із НКВС. В. Петров написав донесення про нібито створене археологами «націоналістичне підпілля», якого, радше за все, насправді не існувало. Друга група – це донесення 1940–1941 рр. Інформація в цих документах справляє враження більш достовірної: «Іванов» писав про розмови, а не про організації та змови. Фігуранти його донесень – науковці з Києва та Львова. У цей період, на відміну від попереднього, агенту платили гроші за роботу. До третьої групи відносяться донесення 1948–1949 рр., написані агентом у Мюнхені, Берліні та Москві. Ці докладні довідки на помітних представників політичного та громадського життя української діаспори у Німеччині та створені ними організації. Викладена інформація виглядає загалом достовірною. Тому керівництво МДБ цінувало роботу «Іванова».
Ключові слова: Віктор Петров, агентура, донесення, справи-формуляри, НКВС УРСР, МДБ УРСР, МДБ СРСР, українська еміграція.
Viktor Petrov’s (agent “Ivanov”) reports in the archives of the SBU and SZRU
The purpose of this article is to review the agent reports of Viktor Petrov discovered in various archival files, to analyze their content in the context of the time in which they were written, and to introduce these documents into academic circulation. The research methodology is based on the application of general scientific and specifically historical methods (problem
Keywords: Viktor Petrov, agent network, reports, case files, NKVD of the Ukrainian SSR, MGB of the Ukrainian SSR, MGB of the USSR, Ukrainian emigration.
Ведмідь Л.. Феномен корупції та зловживань у контексті радянізації Західної України: 1939–1940 рр."
Мета дослідження – проаналізувати характер, масштаби, основні форми і методи корупційних і службових зловживань представниками радянського апарату, що мали місце в перші роки радянізації Західної України. Методологія та методи дослідження. Дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму. Застосовано проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-генетичний та джерелознавчий методи аналізу. Висновки. Приєднання заходу України супроводжувалося масштабною пропагандистською кампанією та формальними процедурами легітимізації радянської влади, однак на практиці населення регіону відчувало радикальний розрив культурного, соціального та морального характеру між собою та «визволителями». Представники партійно-радянського апарату з перших днів окупації демонструвала високий рівень корупції, мародерства, службових зловживань, що толерувалися владою на всіх рівнях, включаючи партійно-комсомольський апарат та НКВС. Корупційні прояви, вседозволеність і заохочення до «революційної ініціативи» в період становлення радянської влади на заході УРСР створили середовище, в якому зловживання були не винятком, а стали нормою, системною частиною процесу радянізації. Інституційна слабкість, відсутність звітності і контролю, недовіра до місцевих кадрів, централізоване призначення службовців та широкі повноваження без відповідальності, культурна матеріальна прірва між «східними» і «західними» українцями створили умови для масштабного зловживання владою. Основними формами корупції стали фіктивні службові відрядження для купівлі дефіцитних товарів, спекуляція націоналізованим майном, привласнення бюджетних коштів та зловживання ресурсами державних торговельних структур. Чиновники усіх використовували службові повноваження для особистого збагачення, прикриваючи це «державними інтересами». Корупція стала одним із побічних, але визначальних факторів у соціальному досвіді інтеграції Західної України до складу СРСР.
Ключові слова: Західна Україна, окупація, «золотий вересень», радянізація, корупція, мародерство, зловживання владою, фіктивні відрядження.
The Phenomenon of Corruption and Abuse of Power in the Context of the Sovietization of Western Ukraine: 1939–1940
Research Objective. The purpose of this study is to analyze the nature, scale, key forms, and methods of corruption and abuse of power committed by representatives of the Soviet administrative apparatus during the initial years of the Sovietization of Western Ukraine. Methodology and Methods. The research is based on the principles of objectivity, historicism, and comprehensiveness. The author applies problem-chronological, comparative-historical, historical-genetic, and source-critical methods of analysis. Conclusions. The incorporation of Western Ukraine into the Ukrainian SSR was accompanied by a large-scale propaganda campaign and formal procedures aimed at legitimizing Soviet power. In practice, however, the local population experienced a deep cultural, social, and moral divide between themselves and the so-called "liberators." From the very first days of the occupation, the Soviet administrative system demonstrated a high level of corruption, looting, and abuse of office, which were tolerated and encouraged by authorities at all levels, including the party and Komsomol apparatus and the NKVD. The prevalence of corruption, impunity, and the encouragement of "revolutionary initiative" during the establishment of Soviet rule in Western Ukraine created an environment where abuses were not an exception but became a systemic part of the Sovietization process. Institutional weakness, lack of accountability and oversight, distrust toward local personnel, the centralized appointment of officials, and broad discretionary powers without responsibility, combined with the cultural and material gap between "Eastern" and "Western" Ukrainians, created favorable conditions for widespread abuse of power. The main forms of corruption included fictitious official trips for the purchase of scarce goods, speculation with nationalized property, embezzlement of public funds, and abuse of resources within the state trade and procurement system. Officials across different levels systematically exploited their positions for personal enrichment, disguising such actions as "serving state interests." Corruption thus became one of the unintended yet defining factors in the social experience of integrating Western Ukraine into the Soviet Union.
Keywords: Western Ukraine, occupation, "Golden September," Sovietization, corruption, looting, abuse of power, fictitious official trips.
Ковальчук В.. "Власівці" у документах Другої світової війни на західноукраїнських землях 1943 – 1945 рр.
Мета. Дослідити причини вживання терміну «власівці» у виявлених архівних документів періоду Другої світової війни на західноукраїнських теренах; встановити, які колабораційні структури німецької окупаційної адміністрації, військові підрозділи Вермахту могли бути позначені цим терміном; з’ясувати причини та наслідки діяльності цих структур на заході Україні, а також ставлення до них місцевого населення. Методологія ґрунтується на принципах науковості, історизму, критичного аналізу архівних джерел та герменевтики. У процесі дослідження використані методи аналізу та синтезу, порівняльний, проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий методи. Висновки. Встановлено, що справжня організаційна приналежність тих осіб, які згадувалися у документах ОУН та УПА, доповідних записках керівників апаратів НКВС – НКДБ, партійних органів із західноукраїнських теренів як «власівці» не стосувалася збройних сил Комітету визволення народів Росії загалом чи конкретно «РОА» як його складової. Переважна більшість із тих, хто у документах згадувався як «власівці», представляла інші структури – «національні підрозділи» (чи «східні батальйони») у складі Вермахту. Німецька окупаційна влада залучала їх у Галицькому дистрикті не лише до охоронних, але й до каральних чи антипартизанських акцій. Осередки ОУН і підрозділи УПА на західноукраїнських землях вважали «власівців» німецькими колаборантами. Через ідеологічні розбіжності українські націоналісти не шукали взаємовигідні «точки дотику» з «власівцями», не користувалися допомогою згаданих німецьких колаборантів під час боротьби за незалежність України.
Ключові слова: «власівці», Українська повстанська армія, Організація Українських Націоналістів, Червона армія, війська НКВС, НКДБ, радянські партизани.
‘Vlasivtsi’ in World War II documents in Western Ukraine, 1943–1945
Objective. To investigate the reasons for the use of the term ‘Vlasivtsi’ in archival documents from World War II found in Western Ukraine; to establish which collaborationist structures of the German occupation administration and military units of the Wehrmacht could be designated by this term; to determine the causes and consequences of the activities of these structures in western Ukraine, as well as the attitude of the local population towards them. Methodology is based on the principles of scientific rigour, historicism, critical analysis of archival sources, and hermeneutics. The research uses methods of analysis and synthesis, comparative, problem-chronological, and specific search methods. Conclusions. It has been established that the actual organisational affiliation of those persons mentioned in the documents of the OUN and UPA, in the reports of the heads of the NKVD-NKGB apparatus, and in the party organs of the western Ukrainian territories as ‘Vlasivtsi’ did not relate to the armed forces of the Committee for the Liberation of the Peoples of Russia in general or specifically to the ‘ROA’ as its component. The vast majority of those mentioned in the documents as ‘Vlasivites’ represented other structures – ‘national units’ (or ‘eastern battalions’) within the Wehrmacht. The German occupation authorities involved them in the Galician district not only in security, but also in punitive and anti-partisan operations. OUN centres and UPA units in western Ukraine considered the ‘Vlasovites’ to be German collaborators. Due to ideological differences, Ukrainian nationalists did not seek mutually beneficial ‘points of contact’ with the ‘Vlasovites’ and did not use the help of the aforementioned German collaborators in the struggle for Ukraine's independence.
Keywords: ‘Vlasivites,’ Ukrainian Insurgent Army, Organisation of Ukrainian Nationalists, Red Army, NKVD troops, NKGB, Soviet partisans.
Podkur R.. The Research Potential of Documents from Department "V" (Military Censorship) for Study of Public Opinion in Postwar Ukrainian SSR
Мета – розкрити дослідницький потенціал документів поштової цензури для вивчення громадської думки населення післявоєнної УРСР Методологія ґрунтується на принципах науковості, історизму. У процесі роботи було застосовано проблемно-хронологічний, порівняльний, герменевтичний методи. Висновки. Партійне керівництво СРСР постійно шукало можливість проникнути у думки радянських громадян, щоб на ранніх стадіях виявити потенційний спротив комуністичному режиму. Одним із елементів отримання необхідної інформації стали військова цензура/політичний контроль за поштово-телеграфним листуванням. Через приватне листування партійні очільники намагалися зрозуміти напрями громадської думки. Військова цензура /політичний контроль став одним із джерел розуміння реакції населення на поточну соціально-економічну і політичну ситуацію у республіці, окремих її регіонах. Для оперативних підрозділів державної безпеки військова цензура/політичний контроль був додатковим каналом для виявлення антирадянськи налаштованих громадян і джерело для інфільтрації агентури закордон. Партійно-радянських очільників цікавила громадська думка по декільком напрямам: політичні настрої, недоліки в економіці, медико-санітарні проблеми у суспільстві, кримінальна ситуація, задоволення продовольчих, матеріальних і житлових потреб різних соціальних і професійних груп. Окремо аналізувалися настрої, матеріальне забезпечення і міжособистісні стосунки в радянській армії. Періодичні інформаційні доповідні записки були згруповані по темам і представляли собою витяги із листів. У цитованих витягах проявляються психологічний стан адресата, його ставлення й оцінки описуваної ситуації, міжособистісні стосунки. Також надсилалися тематичні доповідні записки про конкретним проблемам в республіці, регіоні, місті. Окреслення проблем надавало можливість політичному керівництву розуміти внутрішні механізми їхнього виникнення, роль людського фактору, реакції на них партійно-радянського апарату.
Ключові слова: військова цензура, поштова цензура, громадська думка, тематичні доповідні записки, державна безпека, МГБ.
The Research Potential of Documents from Department "V" (Military Censorship) for Study of Public Opinion in Postwar Ukrainian SSR
Objective: To unveil the research potential of postal censorship documents for study of public opinion among the populace of postwar Ukrainian SSR. Methodology: The study is grounded upon the principles of scientific rigor and historicism. The problem-chronological, comparative, and hermeneutic methods were employed throughout the course of this work. Conclusions: The Party leadership of the USSR persistently sought the means to penetrate the thoughts of Soviet citizens, aiming at early detection of potential resistance to the Communist regime. Among the instruments to procure the necessary information was military censorship and political oversight of postal and telegraphic correspondence. Through private letters, Party leaders endeavoured to discern the currents of public sentiment. Military censorship and political control thus became a source for understanding the populace’s reaction to the prevailing socio economic and political conditions within the republic and its various regions. For the operative branches of State Security, military censorship and political control constituted an additional channel to identify the citizens that harboured anti-Soviet sentiments and served as a conduit for infiltration of foreign agents. The Party-Soviet authorities were particularly interested in public opinion across several domains: political moods, economic deficiencies, medical and sanitary issues within society, the criminal situation, as well as the satisfaction of food, material, and housing needs among diverse social and professional groups. Separate analyses were conducted concerning morale, material provisions, and interpersonal relations within the Soviet Army. Periodic informational reports were compiled by topic and consisted of excerpts from letters. These cited extracts revealed the psychological state of the addressee, their attitudes and assessments of the described circumstances, and interpersonal relationships. Thematic reports concerning particular problems within the republic, regions, or cities were also submitted. The delineation of these issues afforded the political leadership insight into the internal mechanisms of their emergence, the role of the human factor, and the responses of the Party-Soviet apparatus thereto.
Keywords: military censorship, postal censorship, public opinion, thematic.
Кокін С.. Російська історіографія історії комуністичних органів державної безпеки: детермінуючий вплив архівної революції та деякі проблемні питання (1997–2011)
Мета. Визначити і охарактеризувати основні науково-документальні і довідкові видання, що були опубліковані у 1997–2011 рр. у Росії, найбільш виразно відображали так звану архівну революцію і суттєво вплинули на розвиток російської історіографії історії більшовицьких (комуністичних) органів державної безпеки СРСР. Визначити основні види опублікованих архівних документів, їх походження, хронологічні та тематичні ознаки, актуальну наукову цінність. Методологія та методи. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму, наукової об’єктивності, усебічності. Для реалізації мети були використані проблемно-хронологічний, описово-аналітичний та історико-порівняльний методи. Висновки. У 1990-х – наприкінці 2000-х років у Росії були частково відкриті колишні таємні компартійні, державні і відомчі архіви, зокрема колишній архів КДБ СРСР і так званий Кремлівський архів документів і матеріалів Політбюро ЦК РКП(б)–ВКП(б)–КПРС. Часткове відкриття архівів та надання доступу дослідникам до архівних документів отримало в російській історіографії назву «архівна революція». Характерною ознакою цього явища стала широка публікація нових архівних документів з історії більшовицьких (комуністичних) органів держбезпеки. Найбільшу наукову цінність мали науково-документальні і довідкові видання, в яких цілісними блоками і корпусно (як у підсерії «Луб’янка» серії «Росія. ХХ століття. Документи») були оприлюднені сотні тематично взаємопов’язаних архівних документів, іноді різних за походженням. Завдяки цьому вагомих результатів було досягнуто у «чекістській біографістиці» (зокрема щодо створення наукових біографій керівників органів держбезпеки), у висвітленні правового статусу, динаміки організаційної структури, кадрового наповнення, змісту і результатів агентурно-оперативної і слідчої діяльності, головним чином, репресивно-карального характеру, упродовж майже усього совєтського періоду, з особливим акцентом на 1917–1953 рр. Водночас з боку авторів-упорядників мало місце недостатнє археографічне і науково-аналітичне опрацювання нових архівних документів, особливо тих, що були опубліковані на початковому етапі «архівної революції». Такі публікації і сьогодні потребують прискіпливого джерелознавчого аналізу, додаткового архівного пошуку і співставлення ретроспективної документальної інформації з різних джерел.
Ключові слова: архіви, архівні документи, архівна революція, історіографія, органи державної безпеки.
Russian historiography of the history of communist state security agencies: the decisive influence of the archival revolution and some problematic issues (1997–2011)
Objective. To identify and describe the main scientific, documentary and reference publications published in Russia in 1997–2011 that most clearly reflected the so-called archival revolution and significantly influenced the development of Russian historiography of the history of the Bolshevik (Communist) state security agencies of the USSR. To identify the main types of published archival documents, their origin, chronological and thematic features, and current scientific value. Methodology and methods. The research methodology is based on the principles of historicism, scientific objectivity, and comprehensiveness. To achieve the goal, problem-chronological, descriptive-analytical, and historical-comparative methods were used. Conclusions. In the 1990s and late 2000s, former secret Communist Party, state and departmental archives were partially opened in Russia, including the former archives of the KGB of the USSR and the so-called Kremlin archive of documents and materials of the Politburo of the Central Committee of the RCP(b)–VKP(b)–CPSU. The partial opening of archives and granting researchers access to archival documents was called the ‘archival revolution’ in Russian historiography. A characteristic feature of this phenomenon was the widespread publication of new archival documents on the history of the Bolshevik (Communist) state security bodies. Of greatest scientific value were scientific, documentary and reference publications, in which hundreds of thematically interrelated archival documents, sometimes of different origins, were published in their entirety (as in the sub-series ‘Lubyanka’ of the series ‘Russia. 20th Century. Documents’). Thanks to this, significant results were achieved in ‘Chekist biographies’ (in particular, the creation of scientific biographies of state security officials), in highlighting the legal status, dynamics of the organisational structure, staffing, content and results of agent-operational and investigative activities, mainly of a repressive and punitive nature, throughout almost the entire Soviet period, with a particular focus on 1917–1953. At the same time, the authors and compilers did not conduct sufficient archival and scientific analysis of new archival documents, especially those published at the initial stage of the ‘archival revolution.’ Such publications still require careful source analysis, additional archival research, and comparison of retrospective documentary information from various sources.
Keywords: archives, archival documents, archival revolution, historiography, state security agencies.
Антонюк Я.. Мелетій Семенюк: життя у боротьбі
Мета – дослідження життєвого шляху повстанця, громадського діяча, засновника Братства вояків ОУН-УПА Волинського краю імені Клима Савура Мелетія Семенюка. Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, об’єктивності та усебічності. Для реалізації мети були застосовані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-генетичний та конкретно-пошуковий методи, а також герменевтичного і джерелознавчого аналізу. Висновки. Життєвий шлях Мелетія Семенюка розкриває кілька епох української визвольної боротьби, засвідчує їх взаємозв’язок та безперервність супротиву. Розпочався він на підконтрольній тоді полякам Горохівщині у колишнього військовослужбовця армії УНР. Закладені у дитинстві принципи стали підмурком незламної вдачі Мелетія. Його діяльність в УПА має дві версії. Одна – опирається на власні свідчення М. Семенюка і не підтверджується документами. Інша, ґрунтується на матеріалах архівно-кримінальної справи. У ній М. Семенюк постав рядовим вояком сотні УПА «Павла», який потрапив у підпілля випадково і перебував там близько одного місяця. За незначну провину його у жовтні 1944 р. засудили до розстрілу, але вирок замінили на 15 років виправно-трудових таборів. У неволі яскраво проявився безкомпромісний характер М. Семенюк. Лише упродовж січня 1951 р. – березня 1953 р. його за порушенням режиму десять разів відправляли до штрафного бараку (на 18 місяців) та карцеру (на 30 діб). Він брав активну участь у роботі табірного підпілля, організовував акції непокори, робив підкопи, всіляко відстоював інтереси своїх побратимів. Після звільнення у червні 1956 р., він не припинив супротиву. Оселившись у Львові, він знайшов однодумців та разом з ними намагався відновити роботу підпілля. Його у квітні 1959 р. засудили до 8 років позбавлення волі. Підставою наступного ув’язнення у вересні 1977 р. стали сфабриковані КДБ розтрати державних коштів, а насправді – зв'язок з дисидентами. Третій арешт і новий вирок – п’ять років ув’язнення з конфіскацією особистого майна. Після звільнення у вересні 1982 р. він відновив зв’язки з дисидентами, став членом Української Гельсінської спілки, писав твори «самвидаву» про боротьбу повстанців з німцями, брав активну участь в громадському житті, у вересні 1990 р. заснував та очолив Братство вояків ОУН-УПА Волинського краю імені Клима Савура.
Ключові слова: УПА, ОУН, агенти КДБ, табори, акції непокори, дисиденти, провокації, Братство ветеранів, вшанування.
Meletii Semeniuk: A Life in Struggle
The aim pf the article is to study the life path of the insurgent, public figure, and founder of the Brotherhood of OUN-UPA Soldiers of the Volyn Region named after Klym Savur, Meletii Semeniuk. Methodology is based on the principles of historicism, scientific rigor, objectivity, and comprehensiveness. To achieve this goal, the following methods were employed: problem-chronological, comparative-historical, historical-genetic, and specific-search, as well as hermeneutic and source analysis. Conclusions. The life path of Meletii Semeniuk reveals several epochs of the Ukrainian liberation struggle, demonstrating their interconnection and the continuity of resistance. It began in the Horokhiv region, which at the time was under Polish control, in the family of a former serviceman of the Ukrainian People's Republic (UNR) army. The principles instilled in him during childhood laid the foundation for Meletii’s unbreakable character. His activity in the UPA is presented in two versions. One is based on Semeniuk’s personal testimony and is not corroborated by documents. The other is drawn from the materials of his archival criminal case. In it, Semeniuk appears as an ordinary soldier in the UPA company led by "Pavlo," who allegedly ended up in the underground by accident and stayed there for about a month. For a minor offense, he was sentenced to death in October 1944, but the sentence was commuted to 15 years in a corrective labor camp. In captivity, Semeniuk's uncompromising character became vividly apparent. Between January 1951 and March 1953 alone, he was sent to the punishment barrack ten times (totaling 18 months) and to solitary confinement (30 days) for violating camp regulations. He actively participated in the underground movement within the camp, organized acts of resistance, dug escape tunnels, and staunchly defended the interests of his fellow prisoners. After his release in June 1956, he did not cease his resistance. Settling in Lviv, he found like-minded individuals and attempted to revive underground activities with them. In April 1959, he was sentenced to 8 years in prison. The grounds for his next arrest in September 1977 were KGB-fabricated accusations of embezzling state funds, which in fact stemmed from his connections with dissidents. The third arrest brought a new sentence—five years of imprisonment and confiscation of personal property. After his release in September 1982, he resumed contact with dissidents, became a member of the Ukrainian Helsinki Group, wrote samizdat works about the insurgents’ struggle against the Germans, actively engaged in public life, and in September 1990, founded and led the Brotherhood of OUN-UPA Soldiers of the Volyn Region named after Klym Savur.
Keywords: UPA, OUN, KGB agents, labor camps, acts of resistance, dissidents, provocations, Brotherhood of Veterans, commemoration.