Зміст
Державний терор радянської доби
Петренко І. Вивезення продовольства до Росії під час продовольчої і податкової кампанії 1921–1922 р. та його вплив на виникнення голоду в УСРР — с. 5–52 · DOI
Загорулько А. Відбування покарання у виправно-трудових таборах ГУТАБ НКВС СРСР засудженими у 1933 р. за трупоїдство та канібалізм (за матеріалами архівно-кримінальних справ ГДА МВС — с. 53–103 · DOI
Тинченко Я. "Тихий терор" проти "колишніх людей" у середині 1930-х рр. — с. 104–122 · DOI
Ведмідь Л. Переселення "ворожих елементів" із Городоцького району Вінницької області наприкінці 1935 – початку 1936 рр. — с. 123–138 · DOI
З історії спецслужб
Ворожко В. Червона армія та особливі відділи державної безпеки: протидія шпигунству та захист військових таємниць у 1918–1925 рр. — с. 139–164 · DOI
Макарчук С., Побережець Г. Берлінська місія чекіста В. Долганова: методи нейтралізації діяльності української еміграції — с. 165–187 · DOI
Особа у контексті історії
Contents
State terror of the soviet era
Petrenko I. Food exports to Russia during the food and tax campaigns of 1921–1922 and their impact on the emergence of famine in the Ukrainian SSR — pp. 5–52 · DOI
Zahorulko A. Serving sentences in correctional labour camps of the NKVD's GUTAB for crimes of cannibalism and corpse eating committed in 1933 (based on materials from the criminal cases of the Main State Archive of the Ministry of Internal Affairs) — pp. 53–103 · DOI
Tynchenko Ya. “Silent terror” against “former people” in the mid-1930s — pp. 104–122 · DOI
Vedmid L. Resettlement of "enemy elements" from Horodok district of Vinnytsia region (end of December 1935 - beginning of January 1936) — pp. 123–138 · DOI
From the history of intelligence services
Vorozhko V. The Red Army and special departments of state security bodies: counterespionage and protection of military secrets in 1918–1925 — pp. 139–164 · DOI
Makarchuk S., Poberezhets H. The Berlin mission of Chekist V. Dolganov: methods of neutralising the activities of Ukrainian emigrants — pp. 165–187 · DOI
The person in historical context
Анотації / Abstracts
Петренко І.. Вивезення продовольства до Росії під час продовольчої і податкової кампанії 1921–1922 р. та його вплив на виникнення голоду в УСРР
Мета – дослідження проблеми вивезення українського зерна з врожаю 1921 р. до радянської Росії та його впливу на виникнення і поглиблення масового голоду в південних регіонах УСРР у 1921–1923 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, науковості, усебічності. Для реалізації мети були використані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, логічно-аналітичний та описовий методи. Висновки. Окупована наприкінці 1920 р. радянською Росією Україна розглядалася російським комуністичним режимом з-поміж іншого як важливий аграрно-сировинний придаток – джерело необмежених продовольчих ресурсів. Найперше українським хлібом прагнули покрити дефіцит у постачанні російської промисловості та ключових споживачів, які були соціальною опорою більшовицької диктатури. Заразом українське збіжжя мало йти на порятунок голодуючих російських регіонів, головно Поволжя, а також забезпечення окупаційної Червоної армії. Останню в будь-який момент могли застосувати для чергового революційного походу в Європу, якби визріли відповідні соціально-політичні умови. Репресивне вилучення продовольчої розкладки восени 1920 – влітку 1921 рр. спричинило зубожіння значної частини українських господарів. Особливо відчутним воно було у південних губерніях УСРР, де більшовицькі продовольчі органи і червоноармійці здійснили найбільші вилучення хліба. Це пояснюється, насамперед, значною врожайністю зерна у цих регіонах та активністю антибільшовицьких повстанських формувань, що мали там значну соціальну та матеріальну опору. Відтак неврожай, що вразив Південь України влітку 1921 р., тамтешні селяни зустріли без перехідних залишків і запасів збіжжя, що могли врятувати від голоду. Компартійно-радянські керівники своєчасно володіли інформацією про масштаби неврожаю та наростання продовольчої кризи у радянській Україні. Однак з її боку не було здійснено жодних превентивних заходів, аби запобігти лиху. Натомість Кремль та його ставленики у Харкові обрали курс на посилення продподаткового тиску, із застосуванням терору та військової сили, особливо у тих повітах і волостях, що були найбільше охоплені повстанським спротивом. Проводилася політика інформаційної блокади, коли основна увага влади й преси була сконцентрована на подіях у Поволжі, а український голод воліли не помічати. Комуністичний режим, замість того, аби перенаправити хлібні ресурси із врожайних українських губерній у вражені недородом, що стримало б наростання голоду і навіть могло запобігти його виникненню, спрямовував десятки мільйонів пудів до радянської Росії. Також північному сусіду передавалася левова частка продовольства, що збиралося в Україні на користь голодуючих. Свого апогею означені процеси досягли восени 1921 р. – взимку 1922 р. (у розпал продподаткової кампанії) та були одними з ключових неприродних (штучних) чинників виникнення і поглиблення масового голоду в степових регіонах УСРР.
Ключові слова: голод 1921–1922 рр., вивезення продовольства, продовольча розкладка, продовольчий податок.
Food exports to Russia during the food and tax campaigns of 1921–1922 and their impact on the emergence of famine in the Ukrainian SSR
The aim is to study the problem of the export of Ukrainian grain from the 1921 harvest to Soviet Russia and its impact on the emergence and intensification of mass starvation in the southern regions of the Ukrainian SSR in 1921–1923. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, scientific rigour and comprehensiveness. To achieve this goal, problem-chronological, comparative-historical, logical-analytical and descriptive methods were used. Conclusions. Occupied by Soviet Russia at the end of 1920, Ukraine was viewed by the Russian communist regime, among other things, as an important agricultural and raw materials appendage – a source of unlimited food resources. First and foremost, Ukrainian grain was used to cover shortages in supplies to Russian industry and key consumers, who were the social backbone of the Bolshevik dictatorship. At the same time, Ukrainian grain was to be used to save starving Russian regions, mainly the Volga region, and to supply the occupying Red Army. The latter could be used at any moment for another revolutionary campaign in Europe, should the appropriate socio-political conditions arise. The repressive confiscation of food rations in the autumn of 1920 and summer of 1921 caused the impoverishment of a significant part of Ukrainian farmers. It was particularly noticeable in the southern provinces of the Ukrainian SSR, where the Bolshevik food authorities and Red Army soldiers carried out the largest seizures of grain. This was mainly due to the high grain yields in these regions and the activity of anti-Bolshevik rebel groups, which had significant social and material support there. As a result, when the crop failed in southern Ukraine in the summer of 1921, the local peasants had no transitional reserves or grain stocks that could save them from starvation. The Communist Party and Soviet leaders were well aware of the scale of the crop failure and the growing food crisis in Soviet Ukraine. However, no preventive measures were taken to avert the disaster. Instead, the Kremlin and its henchmen in Kharkiv chose to increase food tax pressure, using terror and military force, especially in those counties and districts that were most affected by the insurgency. A policy of information blockade was pursued, with the authorities and the press focusing their attention on events in the Volga region and ignoring the famine in Ukraine. Instead of redirecting grain resources from the fertile Ukrainian provinces to the regions affected by crop failure, which would have curbed the spread of famine and even prevented it from occurring, the communist regime sent tens of millions of poods to Soviet Russia. The largest share of food collected in Ukraine for the starving was also transferred to the northern neighbour. These processes reached their peak in the autumn of 1921 and winter of 1922 (at the height of the food tax campaign) and were one of the key unnatural (artificial) factors in the emergence and deepening of mass starvation in the steppe regions of the Ukrainian SSR.
Keywords: famine of 1921–1922, food exports, food requisitioning, food tax.
Загорулько А.. Відбування покарання у виправно-трудових таборах ГУТАБ НКВС СРСР засудженими у 1933 р. за трупоїдство та канібалізм (за матеріалами архівно-кримінальних справ ГДА МВС
Мета – комплексне дослідження подальшої долі засуджених за трупоїдство та канібалізм під час Голодомору, вивчення умов утримання та праці в таборах НКВС СРСР, висвітлення процесу перегляду вироків. Методологія дослідження базується на принципах об'єктивності, історизму та комплексності. Застосовано проблемно-хронологічний, ретроспективний, конкретно-пошуковий, статистичний методи. Висновки. Документи Галузевого державного архіву МВС надали змогу відтворити подальшу долю засуджених за канібалізм у роки Голодомору. Спочатку, об’єднана за характером вчиненого злочину, значна частина ув’язнених відбувала покарання у Соловецьких таборах. Із часом, більшість із них перевели на фабрику «Швейпром» Біломорсько-Балтійського табору. Решта засуджених за канібалізм потрапила до інших місць ув’язнення, задіяних у великих радянських будівництвах, зокрема Байкал-Амурського, Норільського таборів. У таборах вони перебували в однакових умовах з іншими ув’язненими. Проте, з огляду на виснажений стан, їх залучали до менш фізично-тяжких робіт. Навіть у таких умовах, переважна більшість засуджених відзначалася високою працездатністю, швидким опануванням різних спеціальностей, відповідальним ставленням до доручених завдань, дотриманням порядку в побуті та роботі. Перші випадки перегляду ухвалених вироків задокументовані після відбування половини строку ув’язнення, починаючи з 1936 р. для засуджених до 5 років, та з 1938 р. – до 10 років. Із загальної кількості справ виявлено незначну кількість випадків, в яких переглядалися вироки. Наразі, поодинокими є кримінальні справи, в яких клопотання засуджених були задоволені, а строки ув’язнення були зменшені. Ув’язнені, чиї вироки не були переглянуті до 22 червня 1941 р. втратили таку можливість. Перебуваючи у таборах, засуджені за канібалізм продовжували тяжко психологічно переживати через скоєне під час Голодомору. Водночас вони намагалися проявляти турботу про своїх рідних на території УРСР, пересилаючи їм частину свого заробітку. У клопотаннях про перегляд вироків вони висловлювали бажання повернутися додому для опіки над своїми дітьми. Відомі окремі випадки повернення додому засуджених за канібалізм після відбування терміну ув’язнення.
Ключові слова: Голодомор 1932–1933 рр., геноцид, кримінальні справи, виправно-трудові табори, ГУЛАГ, канібалізм, трупоїдство.
Serving sentences in correctional labour camps of the NKVD's GUTAB for crimes of cannibalism and corpse eating committed in 1933 (based on materials from the criminal cases of the Main State Archive of the Ministry of Internal Affairs)
The purpose of the article is to provide a comprehensive study of the fate of those convicted of corpse eating and cannibalism during the Holodomor; to describe the conditions of detention and labour in the NKVD camps; and to highlight the process of reviewing the sentences. The research methodology is based on the principles of objectivity, historicism and comprehensiveness. Problem-chronological, retrospective, specific-search and statistical methods were used. Conclusions. Documents from the Sectoral State Archives of the Ministry of Internal Affairs made it possible to reconstruct the further fate of those convicted of cannibalism during the Holodomor. Initially, a significant part of the prisoners, grouped together based on the nature of their crimes, served their sentences in the Solovetsky camps. Over time, most of them were transferred to the Shveyprom factory in the Belomor-Baltic camp. The rest of those convicted of cannibalism were sent to other places of imprisonment involved in large Soviet construction projects, in particular the Baikal-Amur and Norilsk camps. In the camps, they were kept in the same conditions as other prisoners. However, given their exhausted state, they were assigned to less physically demanding work. Even in such conditions, the vast majority of prisoners demonstrated high working capacity, quickly mastered various skills, took a responsible attitude towards their tasks, and maintained order in their daily lives and work. The first cases of review of sentences were documented after half of the prison term had been served, starting in 1936 for those sentenced to 5 years and in 1938 for those sentenced to 10 years. Of the total number of cases, only a small number of cases were reviewed. Currently, there are only a few criminal cases in which the convicts' appeals were granted and their prison terms were reduced. Prisoners whose sentences were not reviewed before 22 June 1941 lost this opportunity. While in the camps, those convicted of cannibalism continued to suffer severely from psychological trauma caused by their actions during the Holodomor. At the same time, they tried to show concern for their relatives in the Ukrainian SSR by sending them part of their earnings. In their petitions for review of their sentences, they expressed their desire to return home to care for their children. There are known cases of individuals convicted of cannibalism returning home after serving their sentences.
Keywords: Holodomor of 1932–1933, genocide, criminal cases, labor camps, Gulag, cannibalism, corpse eating.
Тинченко Я.. "Тихий терор" проти "колишніх людей" у середині 1930-х рр.
Мета – на підставі архівних та газетних джерел реконструювати події, пов’язані з репресивними заходами комуністичного режиму проти «колишніх людей», що мешкали на території республіки у період 1934–1936 рр. Методологія ґрунтується на принципах науковості, історизму, усебічного дослідження архівних джерел. У процесі дослідження були використані біографічний, проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий, історико-генетичний, лінійно-хронологічний методи. Висновки. Приводом для проведення репресивних заходів у середині 1930-х рр. на території республіки стосовно «колишніх людей» стало вбивство С. Кірова. Водночас, репресії цього періоду вийшли за межі арештів так званих «терористів-білогвардійців». В УСРР 13–15 грудня 1934 р. до страти й ув’язнення засудили відомих українських письменників та діячів культури. Співробітники держбезпеки провели масштабну звірку облікових даних колишніх офіцерів та імперських урядовців, рядових учасників збройної боротьби з радянською владою. Значна їх частина була заарештована. Зокрема, у Києві така масова спеціальна операція відбулася у ніч з 5 на 6 квітня, в Одесі – у ніч з 14 на 15 квітня 1935 р. У процесі арештів та обшуків вилучалися зброя, нагороди, документи, фотографії, література дореволюційного періоду. Виявлені матеріали трактувалися слідчими органами, як докази участі їхніх власників в антирадянській діяльності. Значна частина заарештованих у подальшому отримала строки ув’язнення або були вислані в інші регіони СРСР. Ретельна перевірка «колишніх людей» проводилася комуністичним режимом також у 1936 р., зокрема, осіб, які через вік перебували на соціальному забезпеченні. Остаточно «колишніх людей» знищили під час масових операцій у добу Великого терору 1937–1938 рр.
Ключові слова: репресії, «колишні люди», Великий терор, убивство С. Кірова, білогвардійці, офіцери.
“Silent terror” against “former people” in the mid-1930s
Objective. To reconstruct the events related to the repressive measures of the communist regime against ‘former people’ who lived in the republic during the period 1934–1936 based on archival and newspaper sources. Methodology is founded on the principles of scientific rigour, historicism, and comprehensive analysis of archival sources. The research employed biographical, problem-chronological, specific-search, historical-genetic, and linear-chronological methods. Conclusions. The Kirov assassination was the reason for the repressive measures taken in the mid-1930s in the republic against “former people”. At the same time, the repressions of this period went far beyond the arrests of so-called “White Guard terrorists”. In the Ukrainian SSR, on 13–15 December 1934, well-known Ukrainian writers and cultural figures were sentenced to death and imprisonment. State security officers conducted a large-scale check of the records of former officers and imperial officials, as well as ordinary participants in the armed struggle against Soviet power. A significant number of them were arrested. In particular, such a mass special operation took place in Kyiv on the night of 5 to 6 April and in Odesa on the night of 14 to 15 April 1935. During the arrests and searches, weapons, awards, documents, photographs and pre-revolutionary literature were seized. The materials found were interpreted by the investigating authorities as evidence of their owners' participation in anti-Soviet activities. A significant number of those arrested were subsequently sentenced to prison terms or deported to other regions of the USSR. A thorough check of ‘former people’ was also carried out by the communist regime in 1936, in particular, persons who were on social security due to their age. The ‘former people’ were finally exterminated during mass operations during the Great Terror of 1937–1938.
Keywords: repression, ‘former people,’ Great Terror, murder of S. Kirov, White Guards, officers.
Ведмідь Л.. Переселення "ворожих елементів" із Городоцького району Вінницької області наприкінці 1935 – початку 1936 рр.
Метою дослідження є висвітлення підготовки та здійснення переселення окремих сімей польського походження з прикордонної смуги, зокрема з Городоцького району Вінницької області, до Старобільського округу Донецької області, як складової репресивної політики влади в середині 1930-х років. Методологія дослідження базується на принципах об'єктивності, історизму та комплексності. Застосовано проблемо-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-генетичний та джерелознавчий методи аналізу. Висновки. Необхідність переселення частини населення з Городоцького району Вінницької області пояснювалася потребою очистити прикордонну смугу від «ворожих контрабандистів і шпигунів», які могли підтримувати зв'язки з Польщею. Адже тоталітарний уряд вважав представників будь-яких національних меншин «п'ятою колоною» і розглядав їх як потенційно небезпечні елементи. Тому переселення і депортації використовувалися як один з елементів боротьби з «небажаним» контингентом. Переселення відбувалося за вже чітко відпрацьованим механізмом і на підставі раніше прийнятої постанови ЦК КП(б)У «Про переселення з прикордонних районів» від 20 грудня 1934 року. Для чергової хвилі репресивних заходів, якими було це переселення, додаткових нормативних документів не потрібно було. Дата початку операції була призначена на 27 грудня 1935 р., а її завершення — на 13 січня 1936 р. Підготовка та переселення були розділені на 3 етапи: 1) Таємна підготовча робота; 2) Оголошення про переселення, проведення зборів, агітаційна робота та підготовка до відправлення; 3) Відправлення майна та людей на вокзал і завантаження їх у вагони. Переселенню підлягали господарства з 11 сіл. Загалом 250 домогосподарств (з майном, продовольством та худобою) загальною чисельністю 1089 осіб. Їх переселили до Старобільського району Донецької області. З огляду на те, що Донецька область була промисловим регіоном з слабо розвиненим сільським господарством, перед новими переселенцями постало завдання створення і розвитку колгоспів. На жаль, в документі не вказано загальну кількість людей, які дісталися до місця призначення, їх розміщення та проживання на новому місці.
Ключові слова: переселення, репресії, національні меншини, Городоцький район, Вінницька область, Старобільський район, Донецька область.
Resettlement of "enemy elements" from Horodok district of Vinnytsia region (end of December 1935 - beginning of January 1936)
The purpose of the study is to highlight the preparation and implementation of the resettlement of individual families of Polish origin from the border strip, in particular, from the Horodoks district of the Vinnytsia region to the Starobil district of the Donetsk region, as a component of the repressive policy of the authorities in the mid-1930s.Research methodology and methods. The research is based on the principles of objectivity, historicism and comprehensiveness. Problem-chronological, comparative-historical, historical-genetic and source-scientific methods of analysis are applied.Conclusions. The need to resettle part of the population from the Horodoks district of the Vinnytsia region was explained by the need to clear the border strip of "enemy smuggling and espionage elements" that could maintain ties with Poland. After all, the totalitarian government considered representatives of any national minorities to be a "fifth column" and regarded them as potentially dangerous elements. And, therefore, resettlement and deportations were used as one of the elements of the fight against the "unfavorable" contingent. The resettlement took place according to the already clearly worked out mechanism and on the basis of the previously adopted resolution of the Central Committee of the CP(b)U "On Resettlement from the Border Areas" of December 20, 1934. No additional regulatory documents were required for another wave of repressive measures, such as this resettlement was.The date of the start of the operation was set for December 27, 1935, and its completion - January 13, 1936. Preparation and resettlement itself were divided into 3 stages: 1) Secret preparatory work; 2) Announcement of resettlement, holding meetings, outreach work and preparation for shipment; 3) Sending goods and people to the station and loading them into wagons.Farms from 11 villages were subject to resettlement: Naftulivka, Nemyryntsi, Geletentsi, Varovtsi, Zhukovtsi, Markhlivka, Felshtyn, Zhyshchyntsi, Balakyra, Ludvipol and Horodok. A total of 250 households (with property, food and livestock) with a total population of 1,089 people. They were resettled in the Starobil district of the Donetsk region. Considering the fact that the Donetsk region was still an industrial region with poorly developed agriculture, the newly resettled people faced the task of creating and developing collective farms. Unfortunately, the document does not contain any mention of the total number of people who reached their destination, their accommodation and accommodation in the new place.
Keywords: resettlement, repression, national minorities, Horodok district, Vinnytsia region, Starobil district, Donetsk region.
Ворожко В.. Червона армія та особливі відділи державної безпеки: протидія шпигунству та захист військових таємниць у 1918–1925 рр.
Мета – на основі архівних та опублікованих документів дослідити історичні аспекти розвитку військової контррозвідки, її взаємовідносини з Червоною армією у перші роки радянської влади. Основну увагу приділити протидії «освідомчому» шпигунству та заходам, спрямованим на захист військової таємниці. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності, позитивізму, системності, діалектики, історизму. Використані проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, історико-правовий та ін. методи. Висновки. У боротьбі із зовнішніми загрозами для безпеки армії та флоту, одне із центральних місць займають контррозвідувальні та режимно-таємні заходи, що ускладнювали розвідкам противника отримання таємних відомостей. Встановлено, що саме особливі відділи, підрозділи більшовицьких органів державної безпеки, відповідали за контррозвідувальне забезпечення та режим секретності у військових формуваннях. Основним завданням особливих відділів було виявлення у військових формуваннях шпигунів. Система контррозвідувальних заходів особливих відділів намагалася бути адекватною розвідувальній активності іноземних спецслужб, постійно розвивалася і вдосконалювалася. Доведено, що у період становлення радянської системи захисту таємних відомостей, ні військові, ні чекісти ще не виробили нормативного визначення таких понять, як «шпигунство» і «таємниця», тому трактували їх довільно. Шпигуни різного штибу часто не пов’язувалися з таємними відомостями, а визначалися «революційною свідомістю». Радянський режим секретності формувався в умовах військово-мобілізаційної моделі розвитку економіки та тоталітарного політичного режиму, поступово став опорою радянської держави у проведенні її внутрішньої і зовнішньої політики.
Ключові слова: військова контррозвідка, військова таємниця, ВНК–ВУНК, ОДПУ–ДПУ, особливі відділи, Червона армія, шпигунство.
The Red Army and special departments of state security bodies: counterespionage and protection of military secrets in 1918–1925
The aim is to study the historical aspects of the development of military counterintelligence and its relationship with the Red Army in the early years of Soviet power, based on archival and published documents. The main focus will be on countering espionage and measures aimed at protecting military secrets.The research methodology is based on the principles of objectivity, positivism, systematicity, dialectics, and historicism. Problem-chronological, historical-comparative, historical-legal, and other methods were used.Conclusions. In the fight against external threats to the security of the army and navy, counterintelligence and security measures play a central role, making it difficult for enemy intelligence services to obtain classified information. It has been established that specific departments and divisions of the Bolshevik state security agencies were responsible for counterintelligence and secrecy in military formations. The main task of the special departments was to identify spies in military units. The counterintelligence system of the special departments sought to keep pace with the intelligence activities of foreign special services and was constantly evolving and improving. It has been proven that during the formation of the Soviet system of protecting classified information, neither the military nor the security services had yet developed a normative definition of such concepts as ‘espionage’ and ‘secret,’ and therefore interpreted them arbitrarily. Spies of various kinds were often not associated with secret information, but were defined by their ‘revolutionary consciousness.’ The Soviet regime of secrecy was formed under the conditions of a military-mobilisation model of economic development and a totalitarian political regime, gradually becoming the mainstay of the Soviet state in the conduct of its domestic and foreign policy.
Keywords: espionage, military counterintelligence, military secret, Red Army, special departments, the Cheka–OGPU.
Макарчук С., Побережець Г.. Берлінська місія чекіста В. Долганова: методи нейтралізації діяльності української еміграції
Мета – на основі архівно-кримінальних справ працівників Повноважного представництва СРСР у Німеччині Володимира Долганова та Катерини Раух-Долганової, окремих публікацій простежити роботу співробітників зовнішньої розвідки СРСР та дипломатичної місії у Берліні щодо протидії діяльності української політичної еміграції. Методологія та методи. Використовуючи просопографічний підхід, автори розкрила життєвий шлях співробітників зовнішньої розвідки та методи оперативної роботи зовнішньої розвідки комуністичного режиму. У дослідженні використані як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи наукового пізнання, зокрема, біографічний, історико-генетичний, лінійно-хронологічний методи. Висновки. Трагічна доля подружжя Долганових була пов’язана із роботою на зовнішню розвідку комуністичного режиму. Зусилля як легальної та нелегальної резидентури іноземного відділу ОГПУ СРСР, так і радянської дипломатії, схилити вагомі політичні фігури української еміграції до повернення до СРСР (М. Порш, О. Удовиченко та ін.), інфільтруватися до українських воєнізованих осередків під керівництвом Є. Коновальця, створення дієвих совєтофільських організацій та «зміновіхівських» видань у Берліні зазнало поразки. Керівництво зовнішньої розвідки СРСР почало заміну кадрів, сподіваючись, що наступникам вдасться знайти підхід до української еміграції. «Невдах» вирішили покарати. Спочатку їх позбавили можливості працювати на оперативній роботі, згодом ліквідували. Відповіли за «берлінське фіаско» Володимир Долганова і його дружина Катерина Раух-Долганова. Опосередковано це висновок підтверджує той факт, що невдала місія у Берліні стала основним пунктом обвинувачення.
Ключові слова: Володимир Долганов, ОГПУ СРСР, зовнішня розвідка, нелегальна резидентура, Катерина Раух-Долганова, політичні репресії.
The Berlin mission of Chekist V. Dolganov: methods of neutralising the activities of Ukrainian emigrants
The aim of the article. Based on archival criminal cases and publications to trace the work of the Soviet foreign intelligence service and diplomatic mission in Berlin in countering the activities of Ukrainian political émigrés, involving Vladimir Dolganov and Katerina Rauch-Dolganova, employees of the USSR's plenipotentiary mission in Germany. Methodology and methods. Using a prosopographic approach, the authors reveal the life paths of foreign intelligence officers and the methods of operational work of the communist regime's foreign intelligence services. The study uses both general scientific and special historical methods of scientific research, in particular biographical, historical-genetic, and linear-chronological methods. Conclusions. The tragic fate of the Dolghanovs was linked to their work for the foreign intelligence service of the communist regime. Efforts by legal and illegal agents of the foreign department of the OGPU of the USSR, as well as Soviet diplomacy, to persuade influential political figures of the Ukrainian emigration to return to the USSR (M. Porsh, O. Udovychenko, and others), infiltrate Ukrainian paramilitary groups led by E. Konovalets, and create effective pro-Soviet organisations and ‘Zminivich’ publications in Berlin were unsuccessful. The leadership of the USSR's foreign intelligence service began replacing personnel, hoping that their successors would be able to find a way to deal with Ukrainian emigration. The ‘losers’ were punished. First, they were deprived of the opportunity to work in operational positions, and later they were eliminated. Vladimir Dolganov and his wife Katerina Rauch-Dolganova were held responsible for the ‘Berlin fiasco.’ This conclusion is indirectly confirmed by the fact that the failed mission in Berlin became the main point of accusation.
Keywords: Vladimir Dolganov, OGPU of the USSR, foreign intelligence, illegal residency, Katerina Rauch-Dolganova, political repression.
Гороховатська О.. Слідами кримінальної справи "Спілка визволення України": життєвий шлях українських педагогів Б. Гороховатського та Є. Кремянської
Мета – на основі архівно-кримінальних справ та опублікованих джерел дослідити долі педагогів Б. Гороховатського та Є. Кремянської, засуджених у контексті кримінальної справи «Спілка визволення України». Методологія та методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму, об’єктивності, науковості, систематичності. Для дослідження було використано проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та описовий методи. Висновки. Упродовж 1920-х –1930-х рр. комуністичний режим намагався знищити українську інтелігенцію як носія ідеї державності України. Вже з початку 1920-х рр. більшовицькі спецслужби намагалися створити агентурні мережі у культурно-просвітницьких, освітніх та наукових осередках, які вони вважали джерелом «української дрібнобуржуазної контрреволюції». Окрема увага приділялася Всеукраїнській академії наук, представники якої, зокрема, стали фігурантами сфабрикованої комуністичним режимом кримінальної справи «Спілка визволення України». Відкритий судовий процес у Харкові 1930 р. став лише верхівкою репресій української інтелігенції наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. До згаданої «контрреволюційної організації», окрім 45 фігурантів судового процесу, співробітники ГПУ додали ще сотні представників української інтелігенції. Серед них були педагоги Борис Гороховатський та Євгенія Кремянська. Їх заарештували і засудили до ув’язнення у виправно-трудових таборах, згодом відправили на тривале поселення через їхнє українське бачення подальшого розвитку радянської України. Комуністичний режим категорично противився національній сутності радянських республік, оскільки вважав це перепоною у формуванні нової спільноти «радянська людина».
Ключові слова: Всеукраїнська академія наук, Спілка визволення України, ГПУ, Борис Гороховатський, Євгенія Кремянська, політичні репресії, українська інтелігенція.
In the Footsteps of the Criminal Case 'Union for the Liberation of Ukraine': The Life Paths of Ukrainian Educators B. Horokhovatskyi and Ye. Kremianska
The aim. Based on archival criminal cases and published sources, the aim is to investigate the fates of educators Borys Horokhovatskyi and Yevheniya Kremianska, who were convicted in the context of the criminal case "Union for the Liberation of Ukraine. Methodology and research methods are grounded in the principles of historicism, objectivity, scientific rigor, and systematic approach. The study employs problem-chronological, comparative-historical, and descriptive methods. Conclusions. Throughout the 1920s and 1930s, the communist regime attempted to destroy the Ukrainian intelligentsia as the bearer of the idea of Ukrainian statehood. From the early 1920s, the Bolshevik secret services attempted to create agent networks in cultural, educational and scientific centres, which they considered to be the source of the ‘Ukrainian petty-bourgeois counter-revolution’. Particular attention was paid to the All-Ukrainian Academy of Sciences, whose members, among others, became figures in the criminal case "Union for the Liberation of Ukraine" fabricated by the communist regime. The public trial in Kharkiv in 1930 was only the tip of the iceberg of repression against the Ukrainian intelligentsia in the late 1920s and early 1930s. In addition to the 45 individuals tried in court, the GPU (State Political Directorate) added hundreds more representatives of the Ukrainian intelligentsia to the so-called “counterrevolutionary organization.” Among them were educators Borys Horokhovatskyi and Yevheniya Kremianska. They were arrested and sentenced to imprisonment in forced labor camps, and later sent into long-term exile due to their Ukrainian vision for the future development of Soviet Ukraine. The communist regime vehemently opposed the national essence of the Soviet republics, viewing it as an obstacle to the formation of a new community of ‘Soviet people’.
Keywords: All-Ukrainian Academy of Sciences, Union for the Liberation of Ukraine, GPU, Boris Gorokhovsky, Yevgenia Kremianska, political repression, Ukrainian intelligentsia.
