Зміст
Титул, зміст — с. 1
Державний терор радянської доби
Бережко К., Ашурков Т. Операція "Північ" ("Трійка"): мовою документів й очима очевидців — с. 5–59 · DOI
Вальс Т. Опера пташиних голосів: Петро Борисовський та судово-психіатрична експертиза в повоєнному переслідуванні — с. 60–89 · DOI
З історії спецслужб
Лясковська С. Оперативні заходи Економічного управління ДПУ УСРР щодо заволодіння фінансами "Доброфлоту" — с. 90–105 · DOI
Ворожко В. Державний кордон і прикордоння України у 1918–1933 рр. — с. 106–138 · DOI
Повсякдення державного терору
Дзьобак В. Віктимність як форма повсякденного існування українського підпілля у 1946–1949 рр. — с. 139–176 · DOI
Особа у контексті історії
Радченко О. Людвик Розенберг: від добровольця Українських січових стрільців до члена Комуністичної партії — с. 177–217 · DOI
Зек Б. Голова Волинського обласного проводу ОУН(м) Кіндрат Швець (1913–1975): життєпис крізь боротьбу за незалежність України — с. 218–238 · DOI
Книжкова полиця — с. 239
Contents
State terror of the soviet era
Berezhko K., Ashurkov T. Operation North (Troika): in the language of documents and through the eyes of eyewitnesses — pp. 5–59 · DOI
Wals T. An Opera of Bird Voices: Petro Borysovskyi and Forensic Psychiatric Examination in the Postwar Persecutions — pp. 60–89 · DOI
From the history of intelligence services
Liaskovska S. How the Economic Department of the GPU of Ukrainian SSR took the money of the Dobroflot — pp. 90–105 · DOI
Vorozhko V. The State Border and Borderlands of Ukraine, 1918–1933 — pp. 106–138 · DOI
The everyday reality of state terror
Dzobak V. The Ukrainian Underground, 1946–1949: Victimhood as a Form of Existing — pp. 139–176 · DOI
The person in historical context
Radchenko O. Liudvik Rozenberg: From a Volunteer of the Ukrainian Sich Riflemen to a Member of the Communist Party — pp. 177–217 · DOI
Zek B. Kyndrat Shvets (1913–1975), Head of the Volyn Regional Directorate of the OUN(M): A Biography through the Struggle for Ukraine’s Independence — pp. 218–238 · DOI
Bookshelf — pp. 239
Анотації / Abstracts
Бережко К., Ашурков Т.. Операція "Північ" ("Трійка"): мовою документів й очима очевидців
Мета – дослідити планування та реалізацію виселення Свідків Єгови з УРСР, спираючись на документи операції «Трійка» і спогади очевидців депортації. Методологія. В основу дослідження закладені принципи історизму та об'єктивності, загальнонаукові методи (системний аналіз, синтез, індукція і дедукція), а також спеціальні методи історичної науки. В роботі з матеріалами архівів застосовано методи джерелознавчого аналізу (верифікації і класифікації джерел, встановлення місця і часу походження документа). Методи узагальнення і систематизації та статистично-аналітичний метод застосовані для з’ясування перебігу операції виселення та уточнення кількості виселених, а методи усної історії (біографічне інтерв'ю, наративна стратегія, контент-аналіз) – для вивчення особистого досвіду депортованих осіб. Висновки. Планування операції з виселення Свідків Єгови із західних регіонів СРСР почалося в травні 1950 р. Головним критерієм для укладення списків на виселення було сповідування віри, а не конкретні дії віруючих. Хоча операція проводилася централізовано, у кожній республіці вона проходила зі своєю специфікою. В Україні виселення Свідків Єгови пройшло на тиждень пізніше, ніж в інших республіках. Порівняно з ними, виселення було менш жорстким, але з «перевиконанням плану» – було виселено більше людей, ніж планувалося, незважаючи на скасування виселення з Закарпаття. Немає свідчень про випадки опору від депортації. Опитані очевидці подій зазначали складність адаптації до нових умов життя: незвично суворого клімату, тяжкої фізичної праці в лісгоспах і колгоспах, а також безперервне переслідування дорослих і дітей за проведення релігійних зустрічей та обрядів чи за відмову брати участь у політичній діяльності, зокрема членство у громадсько-політичних організаціях на кшталт піонерів і комсомольців. Розмах репресій на спецпоселенні відрізнявся і часто залежав від адміністрації конкретного колгоспу чи комендатури. Свідки Єгови були зняті з режиму спецпоселення 1965 р., але органи радянської влади продовжували переслідувати їх за віру і обмежувала свободу пересування аж до кінця 1980-х рр.
Ключові слова: свідки Єгови, Північ, Трійка, депортація, Сибір, віра.
Operation North (Troika): in the language of documents and through the eyes of eyewitnesses
The research aims to investigate planning and implementing the deportation of Jehovah’s Witnesses from Ukraine based on the archive materials from “Troyka File” and on testimonies collected in 2020 and 2021. Methodology and methods. The research has been guided by the principles of historicism and objectivity, general scholarly methods (system analysis, synthesis, induction and deduction) as well as specific methods of historical studies. While working with archive files, methods of source-study analysis were applied (sources verification and classification, establishing the location and time of creating the document). The methods of clustering and systematization as well as the method of statistical analysis were used to determine the course of deportation and to revise the number of deportees, and oral history methods (biography interview, narrative strategy, content analysis) were used to research the personal experiences of the deportees. Conclusions. First plans on deporting Jehovah’s Witnesses from the Western parts of the USSR were established in May 1950. The main criterion of being included into the deportee lists was affiliation with the religion itself, not any particular actions of the believers. Although the operation was centralized, it had its specific features in each of the republics. In Ukraine, the deportation took place one week later than in other republics. Compared with them, it was milder, yet the government overfulfilled its plans, and more people were deported than had initially been planned, even though the deportation had been cancelled in Transcarpathia. No reports of resistance or flee attempts by the deportees are known. The interviewed eyewitnesses confirm the tough process of adapting to the new conditions, such as unusually severe climate, hard labour in forestry farms and collective farms, as well as constant persecution of both adults and children for their taking part in religious meetings and observing their rituals as well as for their refusal to take part in politics, in the pioneer movement and in the Komsomol. The range of punishments varied a lot and depended largely on the administration of each collective farm or commandant’s office. Jehovah’s Witnesses were released from the special settlement regime in 1965, but the Soviet government further persecuted them and restricted their freedom of movement up until the late 1980s.
Keywords: Jehovah’s Witnesses, North, Troika, deportation, Siberia, faith.
Вальс Т.. Опера пташиних голосів: Петро Борисовський та судово-психіатрична експертиза в повоєнному переслідуванні
Мета – з’ясувати практику розслідування органами державної безпеки та засудження неповносправних осіб у повоєнній УРСР. Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, науковості та історизму. Для реалізації мети дослідження були застосовані спеціально-історичні шляхи пізнання: просопографічний, історико-хронологічний, історичного аналізу. Висновки. Каральні органи в СРСР мали право доводити людину до божевілля, але подавати на судове чи позасудове засудження неповносправну особу заборонялося. Слідчі зверталися до лікарів за психіатричною експертизою, але її результати були сумнівними. Перша комісія не визнала, що у Борисовського міг бути «прохідний» психоз і констатувала зміну його поведінки як симуляцію. Друга комісія визнала, що пацієнт можливо страждав на справжню «істеричну реакцію», але не зафіксували, що цей стан може повернутися, як тільки його доправлять до в’язниці. Коли Борисовський знову почав поводитися «безглуздо», слідчі не сприймали це серйозно. З одного боку, повторення його поведінки дійсно виглядали химерно. Імовірно, що ці епізоди були впертою симуляцією, яку він не вмів підтримувати під час тривалого перебування у лікарнях. З іншого боку, так само можна пояснити цей патерн ефектом «ретравматизації». Легко собі уявити, що у нього дійсно були психози, які викликало насильство або ж згадка про нього. Врешті-решт обидва варіанти – однаково моторошні. Якщо в безумстві Борисовського ще можна сумніватися, то в «божевіллі» каральних органів немає сумнівів. Щоразу під час опрацювання слідчих матеріалів уражає викривлення «чекістської» мови, оскільки накази та погрози подавалися у протоколах допитах як питання. Речення побудовані пасивно, аби стирати особистість співробітника держбезпеки як представника влади. Радянську каральну систему можна тільки розуміти, як колективний психоз. Документи кримінальної справи свідчать, що Борисовський не остаточно збожеволів. Згодом його доправили до табору у Мордовській АРСР. У 1955 р. його випустили в рамках так званої «хрущовської амністії».
Ключові слова: судова психіатрична експертиза, органи держбезпеки, МДБ, репресії
An Opera of Bird Voices: Petro Borysovskyi and Forensic Psychiatric Examination in the Postwar Persecutions
The punitive authorities in the USSR had the right to drive a person to madness, but it was not permitted to trial a clinically insane person judicially or extrajudicially. This paradoxical situation is evident in the investigation of Petro Borisovskyi, who was suspected of collaborating with the Germans and participating in the Organization of Ukrainian Nationalists. During interrogations, Borisovskyi behaved nonsensi
Keywords: forensic psychiatric evaluation, state security agencies, MGB, repression, German occupation.
Лясковська С.. Оперативні заходи Економічного управління ДПУ УСРР щодо заволодіння фінансами "Доброфлоту"
Мета – дослідження спроби вилучити із закордонних валютних рахунків дореволюційні накопичення радянських громадян співробітниками органів ДПУ УСРР. Методологічною основою дослідження є принципи об’єктивності, системності, історизму та міждисциплінарності. Для реалізації поставленої мети використовувалися такі методі: проблемно-хронологічний, інституційний, історичної антропології (осмислення мотивів, прагнень, поглядів, соціокультурних стереотипів поведінки людей). Висновки. На початку 1930-х рр., у межах пошуку валюти для реалізації державних економічних проєктів, зокрема, форсованої індустріалізації, увагу органів ОДПУ СРСР привернули вклади радянських громадян за кордоном та страхові поліси в іноземних кампаніях. При цьому вони діяли через спеціально створені з цією метою установи, зокрема, відновлене наприкінці 1931 р. «Кредит-бюро». У 1933 р. агентурним шляхом було встановлено, що до революції в Одеському відділенні товариства «Доброфлот» існувала ощадно-допоміжна каса для службовців і штатних працівників «Доброфлоту», яка була вивезена до США. Повернути гроші до СРСР було можливим лише розшукавши вкладників каси і запропонувавши їм послуги у поверненні грошей, з відрахуванням частки на користь держави. Проте 16 листопада 1933 р. між СРСР та ПАСШ була підписана домовленість, яка ввійшла в історію як «поступка Литвинова» (в американській доктрині – «Litvinov Assignment»), відповідно до якої, крім іншого, радянський уряд погодився передати уряду США право власності на рахунки націоналізованих підприємств, що перебували в американських банках. Таким чином радянські громадяни – колишні працівники «Доброфлоту» – були позбавлені права на отримання власних коштів, а відтак і уряд СРСР не отримав кошти «Доброфлоту».
Ключові слова: Доброфлот, Кредит-бюро, Економічне управління (ЕКУ) ДПУ УСРР, ОДПУ СРСР, валюта, «поступка Литвинова».
How the Economic Department of the GPU of Ukrainian SSR took the money of the Dobroflot
The goal is to investigate attempts by employees of the State Political Directorate (GPU) of the Ukrainian SSR to seize pre-revolutionary savings of Soviet citizens from foreign currency accounts. The methodological basis of the study is the principles of objectivity, systematicity, historicism, and interdisciplinarity. To achieve this goal, the following methods were used: problem-chronological, institutional, historical anthropology (understanding the motives, aspirations, views, and sociocultural stereotypes of people's behavior). Conclusions. In the early 1930s, in the search for currency to implement state economic projects, in particular forced industrialization, the attention of the Joint State Political Directorate (OGPU) of the USSR was drawn to the deposits of Soviet citizens abroad and insurance policies in foreign companies. They operated through institutions specially created for this purpose, in particular, the Credit Bureau, which was reestablished at the end of 1931. In 1933, it was established through intelligence sources that before the revolution, the Odesa branch of the Dobroflot society had a savings and assistance fund for Dobroflot employees and staff, which had been taken to the United States. It was only possible to return the money to the USSR by finding the fund's depositors and offering them services to return the money, with a portion deducted for the state. However, on November 16, 1933, an agreement was signed between the USSR and the USA, which went down in history as the “Litvinov Assignment” (in American doctrine), under which, among other things, the Soviet government agreed to transfer to the US government the ownership rights to the accounts of nationalized enterprises held in American banks. Thus, Soviet citizens – former employees of Dobroflot – were deprived of the right to receive their own funds, and as a result, the USSR government did not receive Dobroflot's funds.
Keywords: Dobroflot, Credit Bureau, Economic Department of the GPU of Ukrainian SSR, OGPU of the USSR, currency, “Litvinov's concession.”
Ворожко В.. Державний кордон і прикордоння України у 1918–1933 рр.
Мета. На основі архівних джерел, опублікованих документів та наукових праць дослідити історичні аспекти становлення прикордонної служби УСРР і стан справ у прикордонній смузі. Окрему увагу приділити заміщенню населення прикордоння шляхом депортації великих груп населення, так званих «соціально-ворожих» радянській владі «елементів» і заселенню її «надійними перевіреними кадрами». Методологія та методи. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності, позитивізму, системності, історизму. Дослідження ґрунтується на історичних методах: проблемно-хронологічному, історико-порівняльному, історико-правовому. Висновки. Встановлено, що у досліджуваний період у СРСР сформувався воєнно-мобілізаційний режим із централізацією влади, мілітаризацією основних сфер життя та повсюдним використанням примусу. Стимулами для посиленої охорони державного кордону були: агресивна комуністична ідеологія, відсутність союзників, теорія і практика класової боротьби, радянська шпигуноманія. Зовнішня воєнна загроза розглядалася як реальна, а підозрілість радянського керівництва щодо намірів інших країн світу постійно зростала. Прикордонний контроль був першим зовнішнім шаром радянської системи захисту від «ворожого» світу. Усі обмежувальні режими, територіальні та інформаційні, перетиналися та були взаємопов’язані. Це створювало синергію заходів, що забезпечували існування радянської «залізної завіси». Доведено, що з прикордонних територій цілеспрямовано виселяли категорії населення, які радянська влада вважала «неблагонадійними» або «шкідливими». Встановлено, що на їхнє місце заселяли «політично благонадійних» колгоспників, сільських активістів, робітників і партійних функціонерів, мобілізованих зі східних «індустріальних» областей України. Окрему групу складали так звані «доприселенці» – демобілізовані червоноармійці родом із центральних областей РСФРР. Доведено, що більшість заходів радянської влади в прикордонні була спрямована на заміщення населення.
Ключові слова: ВНК–ВУНК, депортація, заміщення населення, ОДПУ–ДПУ, прикордонна охорона, прикордоння, режим секретності.
The State Border and Borderlands of Ukraine, 1918–1933
Goal. This study examines the historical aspects of the establishment of the border service of the Ukrainian SSR and the conditions in the border zone, based on archival sources, published documents, and scholarly research. Particular attention is paid to the population replacement in the borderlands through the deportation of large groups considered by the Soviet authorities as “socially hostile elements,” and their substitution with “reliable, vetted cadres.” Methodology and Methods. The research is grounded in the principles of objectivity, positivism, systematic analysis, and historicism. Historical methods employed include the problem-chronological method, the historical-comparative method, and the historical-legal method. Conclusions. The study demonstrates that during the period under investigation, the USSR operated under a military-mobilization regime characterized by centralized power, militarization of key spheres of life, and pervasive use of coercion. The main drivers of intensified border protecttion were aggressive communist ideology, lack of allies, the theory and practice of class struggle, and Soviet espionage paranoia. External military threats were perceived as real, while the Soviet leadership’s suspicion of the intentions of other countries steadily increased. Border control served as the first external layer of the Soviet system of protection against the “hostile” world. All restrictive measures—territorial and informat
Keywords: VNK–VUNK, deportation, population replacement, OGPU–GPU, border security, borderlands, secrecy regime.
Дзьобак В.. Віктимність як форма повсякденного існування українського підпілля у 1946–1949 рр.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні процесу формування та функціонування віктимного наративу в середовищі Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА) у 1946–1949 рр. Методологія дослідження базується на підході історії повсякденності, що уможливлює розгляд повсякденого життя підпілля як простору формування етичних норм, стратегій виживання та нових форм колективної поведінки. Наукова новизна полягає в інтерпретації віктимного наративу крізь повсякденні практики дисципліни, солідарності, релігійності та морального самоконтролю, які підтримували життєздатність підпілля після втрати організаційної цілісності. Висновки. У пізній фазі визвольного руху віктимність формувалася як специфічний спосіб життя у війні. За умов втрати відкритого фронтового простору, масових репресій, кадрового виснаження та руйнування соціальної опори боротьба перемістилася у площину повсякденного виживання, внутрішньої дисципліни і моральної витривалості. Досвід українського підпілля у 1946–1949 рр. продемонстрував, що віктимність у суспільстві, яке перебуває в стані боротьби з ворогом, може виконувати не руйнівну, а стабілізуючу функцію. Вона перетворює біль і втрати на смислотворчий ресурс, який підтримує суб’єктність спільноти в умовах тривалого тиску і невизначеності. Саме через повсякденні практики дисципліни, солідарності, релігійності та самоконтролю віктимність формувала довготривалу здатність до витримки, що стає головною формою опору тоді, коли традиційні моделі боротьби вичерпуються.
Ключові слова: Українська повстанська армія, Організація українських націоналістів, віктимність, повсякденність, підпілля, дисципліна, мораль, виживання, опір, пам’ять, культура сприйняття невдач і поразок.
The Ukrainian Underground, 1946–1949: Victimhood as a Form of Existing
The purpose of this study is to investigate how the victim narrative developed and operated inside the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) and the Ukrainian Insurgent Army (UPA) between 1946 and 1949.Methodology. The history of everyday life approach, which forms the basis of research methodology, enables an analysis of everyday life in the underground as a place where new forms of collective behavior, survival techniques, and ethical standards are formed.Scientific novelty. The interpretation of the victim story via the prism of commonplace behaviors that maintained the underground movement's vitality after it lost its organizational integrity—discipline, solidarity, religiosity, and moral self-
Keywords: Ukrainian Insurgent Army, Organization of Ukrainian Nationalists, victimhood, everyday life, underground, discipline, morality, survival, resistance, memory, culture of overcoming setbacks and defeats.
Радченко О.. Людвик Розенберг: від добровольця Українських січових стрільців до члена Комуністичної партії
Мета статті – на підставі широкого кола архівних документів, зокрема архівно-кримінальної справи НКВС радянської України, мемуарної літератури, реконструювати біографію добровольця Українського легіону січових стрільців, учасника Української революції 1917–1921 рр., члена Комуністичної партії Східної Галичини (з 1923 р. КП Західної України), бранця польських в’язниць і табору Береза Картузька Людвіка Розенберга. У жовтні 1939 р. у Львові він був арештований НКВС, влітку 1941 р. розстріляний у Києві.Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, об’єктивності, всебічності. Метод критичного аналізу відіграв провідну роль при вивченні джерел. Висновки. Вдалося встановити головні події в біографії Розенберга, а також рушійні сили та акторів, які вплинули на процеси його акультурації. Зазначено, що вирішальну роль у його політичному житті відіграло членство в «Драгоманівці», у бойовому товаристві Українських Січових Стрільців (УСС) під час Першої світової війни та Української революції 1917–1922 рр. З’ясовано, що його відносини з «лівицею» і радянськими органами влади та насилля зазнали значної трансформації в міжвоєнний період.За своє коротке життя Л. Розенберг брав участь у важливих подіях європейської та української історії, особисто знав багатьох відомих політиків, військових лідерів та інтелектуалів. Він присвятив усю свою енергію та знання боротьбі за соціалістичне майбутнє України, яке, однак, виявилося утопією як у Східній Галичині, так і радянській Україні. Укріплення авторитарного режиму І. Сталіна наприкінці 1920-х рр. супроводжувалося згортанням політики коренізації та посиленням репресій проти реальних та потенційних опонентів радянського устрою як всередині Радянського Союзу, так і за його межами. Засновники КПЗУ, зокрема Л. Розенберг, також потрапили під підозру. Під впливом радянських та польських репресій, а також подій у Підкарпатській Україні Л. Розенберг ще в 1938 р. зрозумів, що «демократія – це велика сила». Але він занадто пізно усвідомив переваги західних демократій, водночас недооцінив небезпеку наближення Другої світової війни. Інакше він міг би мати шанс вчасно покинути Європу, територію, яка ставала небезпечною для євреїв.
Ключові слова: Людвік Розенберг, УСС, УНР, КПСГ, КПЗУ, Комінтерн, НКВС.
Liudvik Rozenberg: From a Volunteer of the Ukrainian Sich Riflemen to a Member of the Communist Party
Purpose of the Article. On the basis of a wide range of archival documents—most notably an archival-criminal case of the NKVD of Soviet Ukraine—as well as memoir literature, the article seeks to reconstruct the biography of Liudvik Rozenberg: a volunteer of the Ukrainian Sich Riflemen Legion, a participant in the Ukrainian Revolution of 1917–1921, a member of the Communist Party of Eastern Galicia (from 1923, the Communist Party of Western Ukraine), and a prisoner of Polish prisons and the Bereza Kartuska detention camp. In October 1939, he was arrested by the NKVD in Lviv; in the summer of 1941, he was executed by firing squad in Kyiv. Methodology. The research methodology is grounded in the principles of scholarly rigor, historicism, objectivity, and comprehensiveness. The method of critical analysis played a leading role in the examination of sources. Conclusions. The study succeeds in establishing the principal events in Rozenberg’s biography, as well as the driving forces and actors that influenced the processes of his acculturation. It is noted that decisive roles in his political life were played by his membership in the “Drahomanivka,” his participation in the combat fraternity of the Ukrainian Sich Riflemen (USR) during the First World War, and his involvement in the Ukrainian Revolution of 1917–1922. It is demonstrated that his relations with the “left” and with Soviet state institutions and practices of violence underwent significant transformation during the interwar period. During his short life, L. Rozenberg took part in major events of European and Ukrainian history and personally knew many prominent politicians, military leaders, and intellectuals. He devoted all his energy and knowledge to the struggle for a socialist future for Ukraine – a future that ultimately proved to be a utopia both in Eastern Galicia and in Soviet Ukraine. The consolidation of I. Stalin’s authoritarian regime in the late 1920s was accompanied by the curtailment of the policy of indigenization (korenizatsiya, Ukrainization) and by the intensification of repression against real and potential opponents of the Soviet system, both within the Soviet Union and beyond its borders. The founders of the Communist Party of Western Ukraine, including L. Rozenberg, also fell under suspicion. Under the influence of Soviet and Polish repression, as well as events in Subcarpathian Ukraine, L. Rozenberg had already come to realize by 1938 that “democracy is a great force.” However, he recognized the advantages of Western democracies too late, while simultaneously underestimating the danger of the approaching Second World War. Otherwise, he might have had a chance to leave Europe in time—a continent that was becoming increasingly dangerous for Jews.
Keywords: Liudvik Rozenberg; Ukrainian Sich Riflemen (USR); Ukrainian People’s Republic (UPR); Communist Party of Eastern Galicia (CPEG); Communist Party of Western Ukraine (CPWU); Comintern; NKVD.
Зек Б.. Голова Волинського обласного проводу ОУН(м) Кіндрат Швець (1913–1975): життєпис крізь боротьбу за незалежність України
Мета дослідження полягає у висвітленні життєпису К. Швеця крізь призму боротьби за державну незалежність України. Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, науковості та історизму. Поряд із загальнонауковими методами дедукції та індукції були застосовані спеціально-історичні шляхи пізнання: просопографічний, історико-хронологічний, історичного аналізу.Висновки. На становлення К. Швеця як проукраїнської особистості вплинуло навчання у Луцькій українській гімназії. Заклад був осередком поширення ідеї української державності, чимало вихованців підтримували ОУН. Як член ОУН із 1933 р., він здобув авторитет у підпільній роботі, увійшов до складу Луцького обласного проводу. У 1935 р. разом з іншими членами ОУН був арештований польською поліцією і засуджений до 10 років позбавлення волі. Ув’язнення негативно позначилося на здоров’ї підпільника, що мало вплив на усе подальше життя. Після початку Другої світової війни у 1939 р. К. Швець був звільнений і повернувся до рідного села. Але радянська окупація змусила його втекти на територію, окуповану нацистами. Працюючи вчителем, йому вдалося вагомо розбудувати мережу підпілля ОУН(м) серед українських сіл Грубешівського повіту. Після розколу ОУН він лишився прихильником Андрія Мельника, повернувся на Волинь у квітні 1942 р. й увійшов до складу Волинського обласного проводу ОУН(м), як референт пропаганди. Обіймаючи посаду, К. Швець організовував просвітницькі заходи, самоосвітні гуртки, ініціював відкриття пам’ятних знаків полеглим членам ОУН. У березні 1943 р. очолив Волинський обласний провід ОУН(м). Намагання знайти вихід у конфлікті ОУН(б) й ОУН (м) на регіональному рівні призвели лише до загострення стосунків. Після окупації Волині радянськими військами, К. Швець переїхав закордон і відійшов від підпільної боротьби. Однак керівництво ОУН(м) змусило його повернутися із дружиною до СРСР й очолити підпілля на західних землях України. Сімейні обставини, народження дитини спонукали К. Швеця до обережності у підпільній роботі. Арешт подружжя у 1949 р. призвів до численних поневірянь у таборах і засланні. Через стан здоров’я родину Швеців звільнили із заслання, однак не дали змоги повернутися до УРСР. К. Швець помер у Казахстані, його дружина повернулася до Львова на початку 1990-х рр. Вона брала активну участь у громадсько-політичному житті і критикувала закордонних керівників ОУН(м), які змусили повернутися її хворого чоловіка до підпільної боротьби.
Ключові слова: Кіндрат Швець, ОУН(м), націоналістичне підпілля, радянські репресії, польські репресії.
Kyndrat Shvets (1913–1975), Head of the Volyn Regional Directorate of the OUN(M): A Biography through the Struggle for Ukraine’s Independence
The study aims to illuminate the biography of Kyndrat Shvets through the lens of his struggle for the state independence of Ukraine. Methodology. The research methodology is based on the principles of objectivity, scholarly rigor, and historicism. In addition to general scientific methods of deduction and induction, the study employs specialized historical approaches: prosopographical analysis, historical-chronological method, and historical analysis. Conclusions. The formation of K. Shvets as a pro-Ukrainian figure was significantly influenced by his education at the Lutsk Ukrainian Gymnasium, which served as a hub for promoting the idea of Ukrainian statehood and whose alumni included many supporters of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN). As a member of the OUN from 1933, Shvets gained authority in underground activities and became a member of the Lutsk Regional Directorate. In 1935, together with other OUN members, he was arrested by the Polish police and sentenced to ten years of imprisonment. His incarceration adversely affected his health, with long-term consequences for his later life. Following the outbreak of the Second World War in 1939, Shvets was released and returned to his native village. The Soviet occupation, however, forced him to flee to Nazi-occupied territory. Working as a teacher, he was able to significantly expand the OUN(M) underground network among Ukrainian villages in the Hrubieszów County. After the split within the OUN, he remained loyal to Andriy Melnyk, returned to Volyn in April 1942, and joined the Volyn Regional Directorate of the OUN(M) as propaganda officer. In this capacity, Shvets organized educational initiatives, self-study groups, and initiated the establishment of memorials to fallen OUN members. In March 1943, he assumed leadership of the Volyn Regional Directorate of the OUN(M). Efforts to resolve the conflict between the OUN(B) and OUN(M) at the regional level only exacerbated tensions. Following the Soviet occupation of Volyn, Shvets emigrated and withdrew from underground activities. Nevertheless, the OUN(M) leadership compelled him and his wife to return to the USSR to lead the underground movement in Western Ukraine. Family responsibilities, including the birth of a child, required Shvets to exercise caution in his clandestine work. The couple’s arrest in 1949 led to years of hardship in labor camps and exile. Due to his deteriorating health, the Shvets family was released from exile but was not permitted to return to the Ukrainian SSR. K. Shvets died in Kazakhstan, while his wife returned to Lviv in the early 1990s. She actively participated in public and political life and openly criticized the foreign leadership of the OUN(M) for compelling her ailing husband to resume underground activity.
Keywords: Kyndrat Shvets, OUN(M), nationalist underground, Soviet repressions, Polish repressions.